Глава 16

Даринка повернулась у Чернівці. Вона так надовго затрималась у Харкові, що в неї навалилось дуже багато роботи по її бізнесу. Але першим ділом вона поїхала до Рахмана. Рахман вже був вдома. його виписали з лікарні. Двері Анжеліці відкрила дружина Рахмана . Вона повела її одразу до нього, але попросила, щоб вона його сильно не хвилювала.

- Рахмане, як  ти? Що з рестораном?

Рахман був досі дуже злий, його свідомість не признавала, не хотіла признавати, що це сталось саме з ним.

-  Ну а що сталось? Цей підлий гад підпалив працю всього мого життя! Всі мої гроші! І знаєш, хто в цьому винний? ТИ!!! Ти мені залишаєшся винна досить крупну суму грошей!

- Рахмане, що з тобою не так? Які гроші, це що я підпалювала тобі?

- Він із-за тебе це зробив! Це ти винна!

- Я не можу спорити з тим, що він хотів нашкодити саме мені, але я наразі немаю жодного відношення, ЖОДНОГО до того закладу, який спалений!

- Убирайся геть, негідниця! Я тебе ненавиджу , звезданута курва! ГЕТЬЬЬ ! ГЕТЬЬ!

Після цього жодного бажання бачити Рахмана в мене не було, я знала, що не без цього, що причетна до підпалу, але я ж не можу відповідати за вчинки свого колись нареченого. Якщо всі відповідали за неадекватну поведінку своїх колишніх , то що б це було!

В мене вже був свій бізнес, в мене не було партнерів, і мені було дуже обідно, що Рахман наговорив мені такі речі! Саме цікаве в тому, що я хотіла, я дійсно хотіла вивести якісь кошти зі свого агенства і допомогти йому, але після такого приниження, такої нетактовності, я не хотіла витрачати ані копійки на його погублене діло! Заздрість до успішності моїх справ його все ж таки погубила. Він вважав, що йому всі винні! Але ж це було не так! Єдиний, хто там був винний, так це Петро, і то винен він тільки перед судом і законом України!

Завдяки цій жахливій історії з Рахманом, я викреслювала поступово кожного, хоч якось підбирався до спілкування зі мною! Мені було гидко! Мені було дійсно гидко від спілкування будь з ким по роботі. Мені здавалось, що всі хочуть відібрати частинку. Частинку мого. Частинку того, що я так старанно будую. Частинку мого бізнесу.. Я зачинилась в собі. Мені здавалось, що я ніколи і нікому не відчиню двері в свій особистий простір, що я НАЗАВЖДИ так і залишусь одна.

Я спілкувалась тільки по телефону. З мамою, її чоловіком, братом, Анжелікою і Олесею. Більш і на кого в житті в мене не було часу. Крім робочих моментів звичайно.

Я не жила, я існувала. Існувала тільки своєю роботою. Я постаріла зовнішньо, напевно, років на п'ятнадцять, ніхто б і ніколи в житті не міг би повірити в те, що мені ще немає навіть тридцяти.

Йшли роки, в моєму житті нічого не мінялось. Я боялась підпускати до себе друзів, згадуючи Рахмана, боялась підпускати до себе чоловіків, пригадаючи всі випадки, які були зі мною, особливо мене лякала ситцація, пов'язана з моїм батьком. Я вважала , що в чоловіків вірних і достойних немає, я вважала , що одну-єдину і найкращу для мене пару поховали багато років тому. Але нас не розлучили. Кожної ночі Остап приходив до мене і тягнув мені свою руку, а я сиділа в своєму головному офісі і казала йому, що мені треба щось закінчити і я прийду до нього. Але явно, що закінчити мені треба було не в офісі. А в житті.

В свої тридцять років, я стала найвпливішою людиною в місті. Я стала першою бізнесвумен, яка побудувала торговий центр такого рівня у своїх Чернівцях. Рівних мені не було,  у місцевому бізнесі кожен другий знав моє ім'я і заздрив. Вважав мене, напевно, найщасливішою, бо я така успішна,перемивав мені постійно кісточки.  А я приходила кожного вечора додому, лягала в самотнє ліжко і розуміла, що нічого то в житті в мене і нема! Немає оселі , в яку приємно повертатись після роботи, нема чоловіка, який би чекав тієї хвилини, коли я нарешті зайду у двері, немає дітей, які би наповнили моє життя справжнім щастям. Мене стали відвідувати думки усиновити дитину. Я не вірила, що колись зможу зустріти чоловіка, якому я зможу довіритись і народити дитину. В мене і у самої почались серйозні проблеми з жіночим здоров'ям , адже жодної інтимної близкості у мене за всі роки після Петра і не було. 

Я розуміла, що мені нема чого робити у житті, що я вже багато зробила, зробила бізнес, і моє життя і це ні крапельки не принесло мені справжнього щастя. 

Анжеліка мала переїжджати жити до столиці. Малій було вже десять років. Вона продала всю нерухомість, яка в неї була, купила невеличку квартиру в Харківсьому масиві у Києві і потихенько збиралась до переїзду. Вони поки жили у моєї матері, адже все їх житло було розпродане. Анжеліка вмовила мене все таки відвідати її на новому місці і відсвяткувати з нею новосілля. Я спочатку ігнорувала цю ідею, але потім я зрозуміла, що якщо я не покину це самотнє гніздо в найближчий час, то просто накладу на себе руки! 

Коли Анжеліка врешті-решт переїхала, я взяла себе в руки, зібрала валізи і поїхала в місто, в місто з якого почалось моє самотнє від батьків життя. Скільки спогадів! До речі, не тільки поганих. Яе можна не любити Києв, як можна не милуватись цією шаленою красою міста на берегах видатної річки. Річки Дніпра!

Андріана Петрівна була щаслива мене бачити. Вона все мріяла збагрити мене з Анжелікою на прогулянку нічним містом. Вона вважала, що нам вже варто шукати собі майбутніх чоловіків. В матері Анжеліки вже почали бити тривожні дзвони, що її дитина має бути коханою і щасливою, не тільки маючи улюблену дочку, а й маючи чоловіка, який би донестями її кохав. Вона дуже сильно боялась , що Анжеліка буде жити її долею і залишиться довіку одна.

Мати Анжеліки бросив її хлопець, і по сувмісництву батько Анжеліки, коли та сказала йому про вагітність. На той час матері Анжеліки Андріані Петрівній було сімнадцять років. Батькові, за словами її матері було п'ятнадцять.  Андріана Петрівна закохалась в хлопця, який був на два класи її молодший, а той скористався увагої старшокласниці. Але коли він почув відверте зізнання про вагітність, він та його батьки навмисно переїхали дуже далеко. Дуже далеко від ганьби і відповідальності за долю малолітньою Андріани. Андріана так і не впустила більше в своє життя на постійне проживання жодного чоловіка. Так, в неї було недовгосрокові романи, але вона нікого не хотіла бачити поруч у своєму ліжку вночі. Анжеліка виросла без розуміння, що таке справжня чоловіча любов, любов батька і любов чоловіка до дружини. Про сім'ю . Повну сім'ю вона читала тільки в книжках. І так марила тим, що колись вона її створить.