Глава 15

Даринка мала, вона просто мусила пережити цю страшну трагедію в її свідомості. Вона пережила багато, аварії лікарні, страшні смерті, зраду хлопця, але пережити інформацію, що весь час до вагітності мами її батько брудно їй зраджував, що в неї був зводний брат, страшна людина. Що вона колись його любила! Це просто не вкладалось взагалі і її голову! Ще цей Петро, який спалив її колишній заклад, думаючи, що вона досі там директор. Це було дуже важко. А ще важче було, після цієї жахливої історії, за проханням матері почати спілкуватися з Анжелікою. Мати благала , не робити поспішних висновків, щодо неї. Казала, що ця маленька дівчинка не винна в тому, що її батько і дідусь були такими. Вона заслуговує, просто заслуговує на щастя! Голова йшла обертом від усіх подій, які трапились в день народження її меншого братика Павла.

Нарешті, вона рішилась, рішилась на цей дзвінок Анжеліці. Слухавку дуже довго ніхто не піднімав. І ось, крізь череду звуків в телефонній трубці, почувся голос. Дуже сумний голос:

-Привіт, Анжеліко! Я дуже б хотіла з тобою зустрітись і поговорити. А ще б я дуже хотіла побачити твою маленьку доньку!

-Даринко, вибач, але я не можу!, - і покрапала рясні сльози з її очей,- вона…..вона …захворіла, я не знаю, що мені робити, я не знаю….

-Як захворіла? Ви де? Кажіть, давайте ми з мамою приїдемо?

-Ми в лікарні. В четвертій неотложці.

-Чекай на нас, ми скоро будемо!

Я розповіла про все матері , і ми швидко вирушили до лікарні. Виявилось, що у Олесі гостра форма апендициту, і їй вже готували операційну. Дитина була в критичному стані.

Я ніколи в житті, ніколи, не бачила Анжеліку в такому стані. Ні коли, її побив батько мого вже , виходить, брата, ні коли він знову її кинув, ні коли, вона розповідала про аборт. В неї було обличчя матері. Матері, яка страшенно страждає із-за хвороби своєї дитини. Таке обличчя було у моєї матері. Коли я безліч раз втрапляла до лікарень. Тому в останній раз я і боялась їй сказати , що я в лікарні. Я просто не витримувала цього страшного погляду, пронизаним жахом і болем.

В той момент, я зрозуміла, що дитина в житті матері змінює все. Вона міняє її розум навиворіт. Для Анжеліки зараз не існувало себе, не існувало своїх особистих проблем! Головною думкою в її житті , коли вона відчиняла очі вранці, і коли вона лягала спати вночі, була про щастя, здоров’я і благополуччя її маленької дочки. Психіка матері руйнувалась, коли її дитині щось могло загрожувати. Вона хотіла всю біль, всю біль і жах, яку відчуває її маленька дитина, перейняти на себе. Вона хотіла сама, сама лежати на тому операційному столі і відходити потім з жахливим болем від наркозу. Анжеліка одразу пригадула голос матері, коли вона їй подзвонила з потягу, коли тікала від свого агресивного чоловіка. Анжеліка зараз навіть уявити не могла, як її мати смогла тоді з цим справитись. Справитись зі страшим болем хвилювання за свою дитину.

Даринка намагалась будь-якими засобами підтримати Анжеліку, вона також дуже хвилювалась, бо їй було дуже шкода свою новоспечену племіницю. Вона ні в коєму разі не бажала їй нічого поганого, вона бажала їй тільки здоров'я і щастя.

Коли Олесю нарешті повезли в операційну, у Анжеліки почалась істерика, вона почала плакати і кричати на всю лікарню, її нервова система не справлялась з хвилюванням за свій єдиний сенс життя - її маленьку крихутку Олесю. Лікарі одразу вкололи їй заспокійливе і просили їхати додому поспати. Вона в ніяку. Як її всі не благала , вона не хотіла залишати в храмі здоров'я свою дитину саму. 

Коли заспокійливе подіяло, вона заплющила очі і заснула на плечі своєї матері. Матір Анжеліки - Андріана Петрівна була дуже спокійна і зосереджена, вона не плакала, не істерила, і взагалі не подавала виду, що переживає за онуку. Вона була ніби в трансі. Вона з кам'яним лицем заспокоювала доньку і з кам'яним лицем вислуховувала все, що казали лікарі. Коли Анжеліка засніла на ній, вона сиділа рівно-рівно і мовчала. Взагалі не маючи на обличчі жодних емоцій. Але через тридцять хвилин трапилось страшне. Андріана Петрівна прям сидячи на стільці в лікарні з лежачою на ній Анжелікою впала на підлогу. Вона втратила свідомість. Анжеліка із-за того, що спала на ній також впала, і розбилас собі носа.

Біда не приходить одна! Виявилось, що Андріана Петрівна, випила забагато заспокійливого і в одну секунду її  організм просто не витримав і відключився. лікарі почала її відкачувати. Анжеліка була нажахана до півсмерті. Ми розділились Анжеліка чекала на відповідь лікарів про проведення операції у маленької Олесі, а ми були в іншому відділенні, де відкачували Андріану Петрівну.

Це було якесь жахіття! Одне на інше. Мені так це щось нагадувало, але я все не могла пригадати що. Моя свідомість ніби хотіла викреслити цю інформацію з моєї голови.

Нарешті Олесю прооперували! Все було добре, хірург справився найкращим чином. Стан Олесі був задовільний! Анжеліка одразу, коли дізналась, що з нею все добре і вона спить кинулась дізнаватись про стан матері. Але було вже пізно. Серце її матері просто не витримало. Не витримало тієї кількості заспокійливого, яку вона випила. Мати Анжеліки померла...

Анжеліка, як тільки побачила, що вивовзили її накрите тіло з операційної, втратила свідомість...............

І ось Анжеліка прокинулась у своєї матері на плечі, вона почала ридати, гірко ридати. Після чого, мати почала її заспокоювати!

- Мамо, я що померла?

- Донечко, донечко, що з тобою, яке померла, Анжеліка, не лякай мене!

- Скільки ти його випила!? Скільки ти випила тих клятих таблеток? 

- Яких таблеток?

- Заспокійливого?

- Дитино, я одну пила, ти що? Що з тобою? Тобі поганий сон приснився, чи що?

Так, це був просто страшний сон! Як часто ми просипаємось с хворою уявою, що що сталось з нашими рідними і близькими? Як сильно ми боїмся за їх життя, що іноді ми сприймаємо погані сни, як погані передвісники? Як сильно ми боїмось їх втратити? ЯК часо ми чуємо погані історії знайомих чи друзів про загибель їх близьких та знайомих, а потім паранойїмось, що це колись може статись з нами!? Але не станеться! Ми маємо, ми просто зобов'язані жити в повному спокої, ми просто маємо вірити і знати, що все з ними буде добре, і що вони проживуть довге і щасливе життя! Ми маємо, адже своїми поганими думками ми сліпо притягаємо до себе горе. Ми маємо, адже паранойя вбиває, калічить і знищує наші душі. Ми маємо, адже тільки так ми можемо забезпечити їм здорову та щасливу себе, яка просто не дасть їм шансу хворіти чи ще щось тому подібне!