Глава 14

Я викликала на кухню мати. Я мала вияснити , чому вона спілкується з цією людиною, завдяки якій, я ледь-ледь не померла. Я не могла повірити, що вона спілкується з вбивцею. З тою хто свідомо пішов на вбивсто своєї навіть ще ненародженої дитини. Мені здається, що це навіть більший злочин, ніж будь-який, адже вбити беззахисну дитину, не дати їй жодного шансу, не дати їй побачити світ - це величезний і непрощенний гріх!

-Мамо, що вона тут робить? Чому вона тут? Нащо ти псуєш свято? Ти знала, що я навіть чути не хоу про неї! Навіщо ти це зробила? Ти спеціально?

- Дитино, в неї стільки горя в житті сталось! Вона сама виховує маленьку дитину! Про які рахунки має йти мова? Всі роблять помилки!

- Ця помилка ледь не вартувала мені життя! 

- Дитино, вона вже стільки каялась, ти навіть собі уявити не можеш. Життя її покарала жорстоко, дуже жорстоко, ти можеш навіть в цьому не сумніватись!

- Тобто я весь час жила у щасті і радості? Про що ти говориш! Вона свою першу дитину вбила! Кровожерливо вбила! Вона переспала з людиною, чий батько мене ледь не вбив!

- Стоп! Про що ти кажеш Даринко! Хто тебе ледь не вбив? Я чогось не знаю!? Люба, не мовчи!

- Я знаю, хто тоді наїхав на мене! Батько мого однокласника! Він пішов з дев'ятого класу, тобто його не взяли туди! Вона з ним потім зустрічалась! А потім зрадила Петру з ним! і завагітнівши зробила аборт! Він похвалився, що ледь не вбив мене! А вона спала з ним! Ти її тепер захищаєш!? Як ти можеш, мамо?

- Так ти знала!? Ти знала і весь цей час мовчала? Як ти могла не сказаати нам про те, що ти бачила винуватців? Ти рахуєш це нормальним!? 

- А що б ви зробили, відмотали назад час, чи що, між іншим Даринка принизила мене на тому першому дзвонику і довела до сліз, що я перед собою нічого не бачила, а ти її на день народження тепер кличеш!?

- Дарино, я не впізнаю тебе! Вона бідна, вона ще поплатилась за те, що обрала цього звіра!

- Як це вона поплатилась? Знайшла іншого і зробила дитинку, яку не вбила! Ох ,так! Це справжнє покарання!

- Дарино, вона вийшла заміж, за цього мерзотника, а потім, коли завагітніла, він не хотів залишати дитину, і коли, вона сказала, що не збирається її вбивати, він її ледь не вбив. Вона ледве втікла. Вона бігла з розбитою головою вагітна, добігла до вокзалу і сіла в перший потяг, а потім, якось добиралась автобусами чи що! А він за не гнався, впав на камінь і вбився. Ось так вона і залишилась одна. Вона взагалі до себе нікого не підпускає, вона боїться чоловіків!

- Вона за нього? Вона взагалі дура!? В неї взагалі розуму не було!

- Вона його любила!

- Я теж його любила, тому і не сказала тоді спочатку, а потім вже було пізно!

І на цьому моменті зайшла в кімнату Анжеліка. 

- Ти його любила!? Щось не разу такого не чула?

- Він мені подобався, я зірвалась на тобі, тому що ти зайняла тоді його місце! А потім він.....він кинув мене помирати, разом зі своїм батьком.........а потім Остап, Остап вилікував мене, вилікував мою душу і вмер, і як, як я тепер без нього маю жити? Без мого Остапа!? Я так його люблю!

- Даринко, перестань! Ти ні в чому не винна! Така була доля. Не народився б Павло, твоя мати була би зовсім самотня! Все було би інакше!

- Все було би інакше, якщо б не помер мій хлопець і мій батько! ТОДІ ВСЕ Б БУЛО Б ІНАКШЕ!

Закричала Даринка на всю квавртиру! Павло злякався і почав плакати! Микола Денисович взяв його на руки.

- Дарино, ти маєш це бачити, просто маєш!

Анжеліка простягнула їй щоденник свого колишнього чоловіка.

- Що за драні бумажки ти мені суєш?

- Це щоденник! Його щоденник! Ти маєш знати правду! Почни з кінця!

Даринка думала , що це якийсь бред, що вона навіть не вартує уваги, що Анжеліка таким чином намагається відволікти увагу від своєї провини!

Вона почала голосно, на всю квартиру з сарказмом в голосі читати , читати все, що написано в тому щоденнику. З кожним словом яке вона прочитувала інтонація все більш і більш затихала і в голосі відчувалось хвилювання і легенька істерія. Вона не вірила тому , що бачила, просто не вірила, у її матері починалось смикатись око, і її шкіра побіліла. Серце калатало у всіх. Всі були насторожені і всім було боляче чути кожну літерку, яка була там написана.

Дочитавши Даринка просто замовкла і стояла мовчки доки, доти її матері стало зле і вона вчепилась за серце.

- Мамо, мамо, не хвилюйся! Мамо! 

Мати відвели на ліжко і дали необхідні ліки. Микола Денисович всіх вигнав з кімнати і залишився з нею насамоті.

- Як він міг? Як він міг? Він же був для мене все моє свідоме життя святим! Він же був для мене найкращим, найчеснішим чоловіком на цій планеті! Як він міг так з нею повестись!? Тобто, якщо б не я, то він би або зраджував би далі їй з тією пахабною жінкою, або кинув би мати? Мою бідолашну мати? А я ревнувала! Подумки була проти, щоб вона вдруге виходила заміж, я намагалась вимагати від неї пам'яті і вірності до батька, коли вона сказала мені про вагітність! Яка я дурепа! Просто скажена дурепа! Тупа дурепа! Дурепа, яка крім себе нічого не бачить! І як можна вірити чоловікам? ЯК?

- Дарино, я розумію, в якому ти шоці! Але ж він обрав все одно, обрав твою мати!

- Обрав після того, як в своїх скронях вона вже носила мене? Я ніколи нікому не повірю! Чоловіки це зло. Велетенське зло! Яке немає виправдань!

- Дарино, а як же Остап, його батько! Вони ж чесні! Як ти можеш стверджувати, що всі такі!?

- Батько Остапа! Той, який після смерті сина одружився і народив ще одного!? Це вірність!?

- Дарино, він залишився один-однісінькій на Землі! Твоя мати зробила його щасливим. Хіба ти хотіла, щоб він страждав!? Страждав до кінця своїх днів? Чи щоб він, як ти втрапляв до психіатрії ? Чи щоб він, як Серафіма помер від серцевого нападу? А твоя мати? Вона ж розквітла після народження Павла! Вона ніби овернулась до життя. Знову народилась! Чи ти бажала їм горя?