Глава 10

Життя може бути досить цікавим. В когось воно псується і досягає піку болю, а в когось навпаки приносить щастя і радість. В Даринки був дійсно крах в її особистому житті. Людина, заради якого вона зважилась забути все минуле, проститись зі своєю скорботою і вирішила жити для власного щастя її бридко зрадила! Це навіть не те, щоб просто зрадив, брудно зрадив, поки вона лежала і лікарні із-за безкінечної втоми від їхнього бізнесу. Вона ніяк не могла наважитись подзвонити маміі все розповісти. Вона пам'ятало, як мамі було важко після смерті батька, і як вона ледь-ледь погодилась на пропозицію руки і серця після смерті батька. Напевно, певні висновки треба було зробити ще тоді , напевно людина , яка дійсно розуміє горе, ніколи не буде пропонувати такі речі так рано. Яка могла бути взагалі пропозиція, якщо ми знали один одного раховані дні. Так, ми розповіли один одному багато особистого, розчулились історіями , разом тужили але ж це не привід до заручин!? Чим я думала? Я думала, що таким чином я вступаю правильно по відношенню до єдиної людини, яка дійсно кохала мене в своєму житті. Він же ладен був заради мене на все! А цей? Цей навіть  не витримав випробування пачкою грошей! 

Як я могла? Як я могла? Як я могла повестись на ці красиві слова!? Як я могла дозволити йому навіть доторкатись до мене?

Мені було дуже боляче. Боляче за те, що я дійсно спробувала жити без Остапа і це в мене також не вийшло. Може моєю помилкою врешті-решт було саме те, що я тоді не померла в слід за ним? Може я не повинна була жити без нього взагалі? Навіть намагатись!? 

Рахман забрав мене до себе додому. Він мене дуже щиро втішав, його дружина заставила мене трошки поїсти. Рахман настаював на тому, щоб я врешті-решт поговорила зі своєю мамою. Що мама має все знати! Мама має допомогти мені справитись з цим гірким болем.

Коли я сказала, що він мені зрадив, мені здалось, що Рахман не був цьому здивований, він наче щось знав. Я це відчувала! Може тому він хотів, щоб я говорила не з ним а зі своєю мамою?

- Рахмане! не роби з мене дуру! Ти все знав, скажи мені? Як ти міг? Як ти міг мовчати!? Як ти міг?

- Даринко я не знав, Богом тобі клянусь! Я просто бачив, що він загравав до тієї малолітньої офіціантки. Ти напевно з нею його застала. Я йому сказав: " Що ти робиш в тебе ж твоя дівчина в лікарні!". А він просто нахамив мені у відповідь!

- Так ця хвойда ще і працює у нас, це тому в нас заклад кілька днів не працює, це на неї він так серйозно витратився!? Чому ти не дзвонив мені? Чому не казав, що ви не працюєте?

- Так бо ми працювали два дні, на касі був мій помічник, а я готував, але ж ми не встигали. Людей дуже багато, сьогодні ж п'ятниця! Був би неабиякий завал! Ми би вдвох не справились!

- Чому ти не шукав його? Чому не викликав мене?

-Дарина! Ти в лікарні лежала, я не міг я просто не міг, ми на кухні всі переживали за твоє здоров'я!

- А зараз ви не переживаєте? Зараз? Він міг просадити весь наш заробіток! З чого би я вам платила зарплатню? З чого би ми продовжували? Ви ітак за ці два тижні не особо заробили! Що тепер робити, я не знаю!

-Даринко відволічись від бізнесу, хоч трохи поговори з мамою! Ми не можемо порадами тобі так допомогти, як це зробить вона! Я тебе прошу, після вихідних думатимемо і про бізнес! Ти знову себе в лікарню загониш!

Я прислухалась до нього. Він знав, як я довго не казала мамі про свої проблеми. Рахман знав, як я хочу вже нарешті злити цей тягар зі своєї душі. Я так хотіла її бачити, я так хотіла її чути. Вона просто мала приїхати до мене! Вона просто мала!

Нарешті вона зібралась з духом і набрала рідний їй номер, мати не знала нічого, мати не знала про те, що Даринка лежала, вона не знала про її серйозні проблеми з Петром. Вона не знала, але вона все відчувала. Кожного разу, коли вони говорили по телефону мати Даринки намагалась вивідати в неї правду, але так і не змогла цього зробити. даринка намагалась уникати частих розмов з матір'ю по телефону, вона дуже боялась її засмутити, вона дуже боялась, що їй може стати погано!

Вона набрала номер і висказала на емоціях все! Абсолютно все, що сталось з нею за останні два роки. Мати була в шоці. Вона розуміла, що її дитині потрібна підтримка, і що вона має до неї терміново віїжджати. 

- Даринко, це просто якесь жахіття! Якщо ти не проти, то я приїду разом з Миколою Денисовичем, він зможе нас підтимати дійсно, як справжній чоловік!

-Мамо, звичайно! Вивозь і його, але мені дуже соромно, я ніби зрадила Остапу. Мені дуже боляче,мамо!

Як часто ми намагаємось приховати від матері наші потаємні відчуття, особливо, якщо це почуття болю! Як часто нам важко сказати прості три слова " Мені боляче, мамо!"? Як часто ми відкриваємо душу, абсолютно будь кому, але не їй. Тій, якій ніколи не байдуже, тій, у якої навіть, якщо і своє проблеми, то твої проблеми будуть стояти на першому місці! Як часто ми недооцінюємо пітримку головної і найважливішої людини в нашому житті? Людини, яка подарувала нам життя!

Я рокзлеїлась, я дійсно розклеїлась і хотіла просто залишити йому цей бізнес і поїхати до Харкова! Але в цей кафе-магазин було вкладено так багато моєї душі і моїх зусиль, мені так було важко його просто так залишити. Просто так! Коли в цьому закладі вже були свої клієнти! Коли ми знали, що вони нас дуже люблять. Так, гроші були начебто його батька, але як же мої сили, як же мої старання? Моя зарплата за всі мождиві роботи в тому кафе за досить довгий час напевно складала ті гроші, які нам дали для бізнесу!

Петро мені постійно дзвонив, але я не мала сил навіть витрачати час на те, щоб вислухати його бредовий бред!

Нарешті приїхала мама з Миколаєм Денисовичем - батьком Остапа. Ми пішли  ними в прекрасне кафе в центрі для важливої розмови. Я ще раз у всіх подробицях розповіла їм про те, що весь час відбувалось. Вони були просто в шоці! Вони навіть подумати не могли, що Петро таке може наробити. Вони почали відчувати свою провину, що тоді відпустили мене з ним і навіть, можливо, наштовхнул на думку, що варто починати нове життя, можливо і з ним. І ось залишалась я з розбитим просто напросто коритом. І з іспаскудженою дужею.