Глава 6

Повернувшись до нашого міста, ми лдразу почали щосб думати про власний бізнес. В нас була доволі серйозна сума для того, щоб щось відкрити. Перше, що спало мені на думку, це відкрити маленький ресторанчик. Власне, я хотіла відкрити ресторан в японському стилі. Я дуже любила роли і суші, мені чомусь здавалось, що саме це в нашому маленькому місті зайде. Всі болі та страждання відійшли в мене на десятий план. Я постійно щось вигадувала. Я вигадувала, як це можливо, що треба, і скільки власне нам обійдеться це. Петру ця ідея не подобалась. Він хотів відкрити якись магазин чи навіть вкласти все в точку на ринку. В ньому прокинувся "богатий Петро", який нічим не хотів ні з ким ділитись. Навіть зі мною. Наші стосунки почали мінятись. Ми постійно сварились із-за тих клятих грошей. всі ідеї, які пропонувала йому я, він забраковував, і вважав їх бездарними. Мене це ображала до глибини душі. Я не заслуговувала на таке ставлення до себе. Кожен наш вечір завершався гучною сваркою і моїми слізьми. Я напевно ніколи так часто не плакала. Ніколи, як від образ Петра. Він вважав, що якщо допоміг нам ЙОГО батько, то за ним має бути вирішальне слово. Я хотіла підкорятись звичайно своєму чоловікові, але працювати на базарі це було для мене чимось огидним. Я з дитинства любила сервіс. Про який сервіс може йти мова в цьому жахливому скупченні людей, серед яких купа бомжів, циганів і неадекватів.

Ми довго-довго, мабуть пів роки спорили і сварились, і нарешті ми дзрушили з мертвої точки, ми вирішили відкрити магазин шашлику , це був би і магазин і в одночас кафе, де можна було швидко повечеряти, столиків було небагато, але для нового закладу це було достатньо.

Ми з Петром шукали помешкання, напевно, ще пів року, також ми шукали відмінного повара, адже ми розуміли, що взявши на роботу бездару наш магазин потоне, як Титанік в океані!

Повар приходив до нас на квартиру, там готував нам якесь елементарне блюдо, з власного маринування і ми вирішували його долю. Купа цих поварів, купа кавказців, але жодного, який зміг би мене дійсно вразити!

Петро вже починав нервуватись, казав, що я тягну час. Він вже не хотів нічого шукати і чогось чекати , він вже горів вкладанням грошей! Йому все більше і більше було байдуже на якість нашого майбутнього закладу, він більше переймався тим, що він хоче помножити суму, яку нам дав його  батько.

 Про весілля ми і думати забули. Він нічого про це не говорив. А мати вже судорожно починала мене питати

- Даринко! Бізнес бізнесом, але коли ж весілля? Нащо було так спішити? Смішити людей, щоб зараз нічого не робити?

- Мамо, ми маємо відкривати , ми маємо зробити дуже багато робити. Яке весілля ? Це зараз недоречно!

-Ти впевнена? Впевнена, що все так?

- Мамо, я так би хотіла, щоб ти хоч трохи мені допомогла!

- Доцю, ти же все розумієш, я просто не можу зараз приїхати! Кинути все, кинути нашу квартиру, навіщо? Може ви до нас? 

- Мамо, ти ж знаєш ! В  мене навчання та й у Петра також! Тим паче ми трохи все ж таки знаходимо шляхи ведіння бізнесу тут.

Нарешті, ми знайшли дуже гарне і незвичайфне приміщення для нашого закладу і знайшли той смак, який мав продаватись в нашому магазині, а саме нашого шеф-повара!

Я хотіла , щоб рекламне агенство придумало нам якусь гарну і надзвичайну назву. Петро не хотів на це витрачати кошти. Він вважав це далеко не головним. Йому було дуже шкода на це грошей. В

Він став дуже жадібним. Я дійсно не впізнавала його, він мінявся кожного дня, ожної секунди. Він ставав все більш і більш чужим для мене. Він не цікавився зовсім, як в мене здоров'я, який в мене настрій, чи щаслива я, взагалі-то?

Він навіть не помічав того, що я пізно прихожу додому. Він ніколи не питав , де я була, з ким я була, я стала для нього якоюсь річчю. Просто річчю, на яку було байдуже. 

Почуття знову почали повертатись до нього, коли в нас все вийшло з відкиттям!

ТАДАДАДААААААААМ! Відкрився нас кафе-магазин " Кавказький башличок!". Цю назву за свій власний кошт, я замовила в рекламному агенстві, треба було трошки підпрацювати, щоб в мене з'явились гроші на ці послуги. Петро про це не знав. Я боялась, що він розлютиться.Так як він був біженец, якісь документи ми просто не могли на нього оформити, тому прийшлось по документах мені взяти на себе всі повноваження офіційного керуючого закладом. Петро знав, що мені можна довіряти, і що я нікуди від нього не дінусь, він знав, що він наразі для мене є все. Мій коханий, мій спаситель, мій майбутній чоловік! Він став дуже жорстоким до нашого минулого, він не хотів розмовляти взагалі про Остапа, він вважав, що якщо ми почали нове життя, то все треба залишити в минулому. Він ніби перестав розуміти, що Остап не міг залишитись для мене тільки в минулому. Він жив  в моєму серці, і я не могла і не хотіла, власне, його звідти викидати!

На відкритті в нас було просто супер бомбово. Ми заказали рекламу в газеті і на телебаченні, також ми дуже активно вели сторінки в соціальних мережах. Тобто це все робила я. Я приходила після роботи ( після підготовки залу і всього іншого до відкриття) і починала вночі працювати з нашими інтернет сторінами, я хотіла охопити ще більш велику територію відвідувачів для нашого закладу.

 Отож, моїми стараннями на відкриття , и охопили досить велику і серйозну публіку. Петро був ладен просто носити мене на руках від щастя, бо вважав, що я дуже добре попрацювала. Я і сама це розцміла, але вважала, що все це я роблю тільки для нашого СПІЛЬНОГО вже скоро сімейного бізнесу.

 Петро знав, що я все взвалю на себе, що я все проконтролюю, що він просто поступово почина все більше і більше розслаблятись. Він ставав відчувати себе великим господарем, а я в нього, напевно була просто, як служанка. Я приходила з роботи і одразу в інтернет, виставляти якісь гарні фото і новини закладу, а він тільки злився, що я весь час займаюся якоюсь фігнею в інтернеті, а мала б виконувати подружній борг! Та який там міг бути подружній борг? В нас та і подружжя ще не було! Я були втомлена і замахана. Так я була офіційно директором, але я була ще і касиром і офіціанткою і прибиральницею. Весь робочий процес магазину, крім готовки проходив через мої руки. Петро не хотів нікого наймати до нас на роботу, він вважав, що так в нас більше буде прибуток, і що це тільки марна трата грошей. Йому вистачало шеф-повара і двох його помічників, він навіть не хотів спочатку наймати бухгалтера, але в силу того, що я взагалі нічого не розуміла в цих підрахунках і звітах, він просто мав це зробити!