Глава 2 Рідний дім!

Дорога була, ніби вічною. Ми все їхали-їхали і ніяк не могли врешті-решт доїхати. Це було дуже романтично, наша перша подорож вдвох, ми відчували дихання один одного і не могли набутись разом. Звичайно, ні про який інтим не мала бути і мови. Петро це добре розумів. Його взагалі дуже вразило те, що до згвалтування своїм неадекватним чоловіком Даринка була незаймана. Він реально вважав її святою. Він знав, як вона ставиться до пам'яті до Остапа. Він хвилювався за те, що може щось зруйнувати образливою поведінкою, по відношенню до Даринки! Йому було боляче думати, що вона може уявляти Остапа на його місці, але це було не так. Даринка дуже поважала пам'ять про Остапа, він назавжди залишався частинкою свого серця, але вона розуміла, що продовжуючи так жити, як вона жила до цього, вона тільки вбиває себе і робить себе хворою. Хіба цього хотів її померлий Остап!? Вона хотіла піти на його могилку разом із Петром і все йому пояснити, і розповісти жахливі речі, як вона позбулась честі, намагаючись жити його мрією. Вона сподівалась, що Остап її пробачить, і сподівалась побачити хоч якийсь знак від природи, що Остап бажає їй успіхів і щастя! Петро дуже цього боявся, він боявся того, що Даринка може сприйняти якийсь знак , як незгоду Остапа. Він боявся, що її легенька хвороба все ж таки може взяти верх над разумом. Існувала ще одна велика проблема, Петро боявся кладовищ, він пригадував кожного разу , як ховали його жіночу частину сім'ї, і йому могло стати дуже погано там. Він боявся казати про це Даринці. Щиро боявся!

Нарешті вони підїжджали до Харкова. Петро був у захваті. Він відчував якесь навіть інше повітря рідної східної землі, він так чекав того, коли він врешті-реш вийде і буде її відчувати. Даринку з Петром мала зустрічати мати. Вона була дуже схвильована, вона дуже чекала свою кохану доньку додому. Вона дуже хотіла обійняти її і впевнитись, що в житті її Даринки все добре, і вона щаслива!

Потяг почав заїжджати на вокзал. Серце виривалось із грудей! Нарешті Батьківщина! Як довго Даринка не була вдома! Як довго вона боялась бачити рідні вулички, по яким колись ходила за руку з Остапом. І ось цей найкращий вокзал, найкраще повітря і найкраще місто. Найкраще місто на Землі! 

Мати підбігла до виходу з їх вагону, почала їх солодко заціловувати, у всіх з очей полились сльози. сльози щастя.

-Мамо, я так рада бачити тебе! Я так рада!