Розділ 4. Життя без горя! Попелюшка! Глава 1. Що нас все ж таки рятує?

Життя Даринки в корні змінилось. Вона почала нарешті жити. Жити через три з половиною роки після першої і болісної втрати в її житті. В неї наче з'явилось друге дихання. Дихання, яке подарувало їй її кохання до Петра. Петро був ніби спорідненою душею для неї. Він був дуже чуйним і уважним до неї. Він намагався відоволікати її від "чорних" думок. Коли їй було погано, хотілось виговоритись, вони сідали і розмовляли про свої почуття після втрати близьких.Вони не могли повірити, що ось нарешті , вони зустріли один одного. Вони ніби читали думки один одного. Їхні життєві ситуаціїї були так схожі! Війна забрали в неї батька, а в нього матір і сестру. Вона встратила своє кохання, а йому зрадила та, яку він вважав святою. Вони дуже довго говорили про Анжеліку, не знаючи того, що це одна  й та сама людина. Петро це зрозумів, коли вже побачив їх фотографії разом в неї в телефоні. 

-Звідки вона в тебе? Ця змія? Це вона!

-Анжеліка!? Як?

-Це та подруга, в якій я розчарувалась, ми про неї багато говорили.

Вони були обидва в шоці. Їм було якось ніяково бути разом, коли Петро мав з нею якісь інтимні стосунки.

- Я ж сподіваюсь, що вона не зруйнує нам все?

- Я навіть не знаю, що сказати!? Анжеліка? Я навіть не знаю!

- Стоп, так то вона зробила аборт, тобто вона тоді ще і вагітна була? Вона мені цього не сказала!

Він розлютився ще більше! 

- Я думаю, що тобі не треба знати все це погане! Якщо ти хочеш, щоб в нас щось вийшло, ми маємо викреслити її зі свого життя раз і назавжди!

Я хотіла повторно вступити до університету, але вже тут і на заочне. Тепер я бирала професію до душі. Я дуже любила в дитинстві подорожувати з батьками. І хотіла , щоб тепер я для когось оргнізовувала ці подорожі! Я хотіла вступити на туризм. Я мала дуже серьйозно готуватись, але це було легше , ніж вчитись в Києві, бо там я взагалі нічого не розуміла!

Петро хотів познайомити мене зі своїм батьком, він так хотів, щоб він мене побачив! Я дуже соромилась і була дійсно до цього не готова. Але він наполягав. Наполягав, щоб ми спочатку їхали до його батька в гості, потім до моєї матері, а потім повертались сюди, в нашу затишну квартирку. Йому нарешті дали відпустку і ми вирушили, вирушили в путь-дорогу на зустріч рідним батькам!

Але я вирішила трошки по-іншому все зробити, бо хвилювалась за матір. Я настояла на тому, щоб початок маршруту був все ж таки Харків, а потім вже Ніжин. Бо мати мене вже досить довго чекала, і я не знала, як їй  живеться в тій квартирі, яка постійно нагадує їй про батька. Я сама не знала, як я буду себе там почувати. Мені дуже його не вистачало. Дуже! В моїй пам'яті він залишився безсмерним героєм-рицарєм, який віддав своє життя за те, щоб дати нам , хоч якусь надію, жити у мирі!