Глава 10 Щастя - мінлива річ.

Щастя тривало недовго. Після весілля все різко змінилось. Він став дуже грубим до мене. Мені здавалось, що я його постійно дратую. Дратую всім, чим тільки можливо. Він пізно приходив додому і рано йшов. Він охолов до мене. Я ще більше заїдала своє  горе. Я надалі працювала в тому секонд хенді, і мене ще більше і більше нудило від всього. Я заходила в магазин, і одразу бігла в туалет , бо мені було постійно зле. Вле згодом виявилось, що проблема була в іншому. Я завагітніла, завагітніла вдруге. Я так зраділа! Я так хотіла цієї дитини. Нашої спільної дитини!

Я вже чекала на те, як я скажу йому про це, я готувалась, довго готувалась! Ввечері я чекала його з роботи, приготувала романтичну вечерю, і так вже хотіла повідомити йому цю прекрасну новину! Я сподівалась на те, що саме рутина поглинула наше щастя, і з цього моменту все зміниться. Наша сіи'я в повній мірі укомплектується. 

Він прийшов додому п'яний. Він ледь йшов. Він побачив, що я накрила стіл запалила свічки і чекала на нього. В нього зразу промайнула думка, що це все - прелюдія перед сексом. Він навіть не сів за столик. Він одразу потягнув мене в постіль. Я так довго чекала його , щоб сказати це. Все пішло не по плану. Я почала говорити:

- Кицю, почекай трохи, я хотіла з тобою щось обговорити, у мене для тебе гарна новина!

- Помовчи, хоч колись, давай це зробимо без твоїх вічних слів!

- Кицю, ти маєш знати....

Він затиснув мені рот рукою, я ледь вирвалась.

- Ти не розумієш....я вагітна!

Його ніби струмом вдарило.

-Як вагітна? Цього не може бути! Як ти це допустила?

- В якому сенсі як?

- Я тобі казав, що хочу дітей хіба? Ти мене питала? Ти спеціально це зробила?

- Ми чоловік і дружина, що ти говориш!?

- Ми не готові до цього. Це погана ідея!

- Як погана? Нічого вже не змінити! Я думала, ти будеш щасливий від цієї новини!

- Зробила один раз , зробиш і другий!

- Що зроблю?

- Аборт!

- Я не буду цього робити! Більше ніколи!

Його очі запалали дикою люттю, він зі всієї сили вдарив мене по обличчю, я впала на підлогу і вдарилась головою дуже сильно.

- Як не будеш, лярво? Ти що не бачиш, як мені важко ? Ти тільки жреш, витрачаєш гроші на свої романтики, а хто на це гроші заробляє? Хто весілля організував? ТИ? Ти будеш мені указувати бути дитині, чи ні? Да хто ти така? Знищу!!!!!

В його очах я впізнала очі його батька. Я ніби знову відлетіла на три з половиною роки назад. Серце забилось в мене . З цим ударом напевно померла врешті-решт і моя надія на те, що ми все таки будемо разом. Ніби з одним ударом мені повернулись мої мізки, і я зрозуміла, який абсурд коїться. Що в нас ні разу не було навіть щасливого моменту, всі наші відносили це страждання і біль. Я розуміла одне, в мені б'ється нове життя! І я не можу , просто не маю права позбути його життя, чи допустити до моєго маленького життя батька звіра. Я швидко піднялась на ноги і вибігла з хати. Я дуже довго бігла. Я тікала від нього, як від страшного маньяка вночі. Я намагалась вберегти найдорожче, що в мене є, я намагалась. Я чула в спину, як він кричав, як він щось кидав, але в мене наче увімкнулась якась шалена швидкість на якій я врешті-решт втікла від цих знущань і мого страшного минулого. Мені не допомогло ані життя в іншому місті, не аборт, ні інший хлопець, а це удар зробив з мене іншу людину. Я зрозуміла, що він дійсно хворий, і що йому зовсім не потрібна я. Що все це просто гра. Гра, продовжуючи яку, я можу загинути. Загинути або від страждань або від його важкої руки, яка рано чи пізно би вбила мене.

Я себе ненавиділа в той момент! Як я могла!? Як я могла знову піти на будь-який зв'язок з ним!? Що мені робити, я продовжувати своє життя?

Я добігла до річки, це було дуже лячне місце вночі. Тут міг бути будь-хто: наркомани, кримінальники, алкаші. Будь-хто! Я опинилась в небезпеці вдруге! Я розуміла, що маю прискоритись і бігти ще швидше. В мене був годинник на руць це було вже опівночі. Я швидко пробігла великій міст. Під ногами шуміла гірська річка, вона кликала до себе, зануритися з того високого моста в її шалені, швидкі хвилі. Я побачила свій магазин і раз і назавжди попрощалась з ним. Я сподівалась, що більше ніколи не побачу його в своєму житті. Моє серце вже зупинялось від задишки, я зупинилась і ледь не падала, голова починала кровити, адреналін мій кінчався. Я розуміла, що мушу дотягнути до вокзалу, атже , якщо він мене дожене , то я труп. Мені було дуже важко бігти, але я розуміла, що на кону стоїть не тільки моє життя, а й маленьке ненароджене життя, яке так прагнуло народження. Старий трамвай. Завжди мені було дивно його бачити, коли я тут їхала на маршутці, наразі в місті не ходили трамваї, але тут він зберігся, такий затишний . Може там заночувати? А якщо він? Якщо він мене знайде!?

Я підбігала вже до вокзалу, я побачила, що стояв потяг, і одразу пригадала, що саме зараз буде їхати потяг на Львів, я почала розуміти, що цей потяг, це єдине, що може мене врятувати від цього хижого звіру. Але гроші? Грошей в мене не було! Паспорт? Паспорту також! Як же мені бути!?

От вже вокзал, я підбігла до потягу і побачила провідницю. Я впала перед нею на коліна і намагалась пояснити ситцацію, я обіцяла, що знайду гроші, нехай вона дасть мені телефон, щоб я набрала мамі, я все зроблю, тільки щоб вона впустила мене і дозволила доїхати до Львову. Я сказала , що вагітна, що мій чоловік мене побив і вб'є, якщо я не поїду. Вона розчулилась і взяла мене. Вона дала мені телефон, але грошей не було, я кинула мамі передзвоніть мені, будь ласка, і жадібно чекала дзвінка.

Як тільки потяг рушив, моє серце заспокоїлось, я розуміла, що я в цілковитій безпеці. Я знала, що тепер він точно мене ніяк не знайде, Що тепер все буде добре! Потяг почав переїжджати міст, який був паралельний тому мосту, який я перетинала, серце знову забилось частіше, я пригадала свій біг, як він мене вдарив. Он де стояв той розвалений дім, в якому ми жили, а якщо він побачить мене, якщо він застрибне у потяг? Я боялась навіть дивитись у вікно! Я трималась за свій живіт і сподівалась, що більше ніколи його не побачу, я сподівалась, що ця втеча буде останньою.