Глава 8

Мені було дуже важко рухатись далі після розриву з Анжелікою, хоч я і знайшов роботу, яка займала ще більше мого часу,вона мені не йшла з голови. Я не міг повірити в те, що людині, якій ти все віддав, настільки було все одно на ваші стосунки. Що вона може так просто тебе зрадити. 

Я мав йти за своїми речами, але я не міг, просто не міг, і не хотів її навіть ззаду бачити. Вона мені була страшніше за лютого ворога. Адже від ворога чекаєш поганих вчинків, а від коханої людини чекаєш тільки кохання.Я все ніяк не міг зібратись з думками і забрати свої речі, мене змусило тільки те, що решту місяця він мав працювати без вихідних, і це були останні два дня перед вихідними, коли він міг би забрати речі. 

Він її подумки хотів зустріти, але розумів, що не переживе з нею зустрічі. Він боявся, що він не втримається, і вона його поманить назад. Він був у всьому чорному, він хотів злитись з вечором, ніхто не мав його помітити! Жодна людина!

Аж тут він почув жахливі крики. Він дуже злякався, по звичці охоронця, він побіг на "місце злочину". Він побачив, як молода дівчина на колінах кричить і дуже голосно кричить, навіть виє від болю. При цьому всьому вона ще жадібно розбиває руками асфальт. Він злякався, він хотів їй допомогти. Він не розумів чого вона себе так поводить. Перша його думка була, що її може кинув хлопець. В нього напевно в голові сиділа ця адська схема кохання. Але не всі проблеми в нашому житті від кохання!

Вона трошки почала переставати кричати, і йому здавалось, що вона хотіла йому щось сказати. І нарешті...нарешті він почув причину цього неврозу, він зрозумів.....вона втратила батька.....

Ніхто ніколи не зможе зрозуміти болю Петра.... але в один момент він пригадав момент, коли йому повідомили про смерть матері і сестри. Він також, як і ця дівчина кричав, плакав, і пробив тоді в стінці дірку. Батькові навіть довелося робити йому заспокійливе. Ці почуття йому були знайомі, він хотів забрати всю біль, яку відчуває ця крихітна дівчина собі, адже він сильний, він же мужчина! Він побачив, що все поряд в крові, в крові з її рук, вона замастила собі кофтинку в області серця, і починала все важче і важчи дихати. В той момент він зрозумів, що вона зараз може втратити свідомість, що щосб не те. Він почав викликати швидку. Петро також побачив, що її телефон розитим лежав біля її колін. Можливо, вона все дізналась телефоном. Але він був розбитий вщент. Просто вщент. Він її обіймав, їй ставало все гірше і гірше, вона вже повністю лягла на його плече і не рухалась.

Нарешті приїхала швидка. Я сказав лікарям, що я її знайомий, і що маю з нею їхати. Я намагався хоч якось увімкнути її телефон, але це не виходило в мене. Я врешті-решт вийняв її СІМ-карту і вставив в свій телефон. Дякувати Богу, її контакти були збережені на ній. Я знайшов номер її матері і почав телефонувати до неї.

Слухавку підняла жінка, яка захлиналась від сліз, вона була дуже стурбована:

- Доню! Нарешті! Де ти пропала! Я ж місця собі не знаходжу!

- Вибачте, це не ваша донька. 

Голос в слухавці дуже сильно злякався. Її матір з сьогодньошнього дня почала боятись телефонних дзвінків, воня боялась отримувати погані новини, вона знала, що не витримала би, якщо б з нею щось сталось. Вона була її єдина причина жити після смерті чоловіка.

-Хто ви? Де Дарина!?

- Мене звуть Петро. Я знайшов вашу доньку в істериці, їй стало погано , я викликав їй швидку, зараз ми веземо її в лікарню.

- Знову!? Боже, як їй стан?

- Я поки вам нічого не можу сказати, сподіватимемось на краще. Я хочу, щоб ви зараз не дуже засильно хвилювались, адже повірте мені, я зроблю все для неї, буду вас інформувати про її стан з такою періодичністю, як ви скажете! З нею все буде добре!

Я почув, як полилися сльози в тої бідолашної жінки. Вона тільки нещодавно була виписана з психіатрії, в неї був нервовий зрив. Якщо з нею щось станеться я.....

І в неї почалась істерика! 

- Я вам обіцяю, ваша донька одужає!!! Ми під'їхали до лікарні, я вас інформуватиму! Тільки будь ласка! НЕ хвилюйтесь! Це єдине, що ви  зараз можете зробити заради своєї доньки.

Даринку оформили в кардіологію, її стан був критичний.Ніч все ж таки вона провела в реанімації. Я дуже переживав за неї. Так дивно! Я взагалі не знав цієї людини, але за хвилину, гірку хвилину її життя вона стала мені найближчою. Вона стала мені, як родичка. Родичка, за життя якої я дуже переживав.

Смерть була мені знайома. Я знав, як то втрачати близьких. Я знав і не розумів, за що їй така кара небесна, за що вона має так несамовито страждати!? А якщо її серце не витримає! Як я з цим житиму!? Що не врятував її.... Як?