Глава 7 "Ще раз хочу наголосити, люди не міняються!

Коли я зрозумів, що я врешті-решт наробив було вже пізно. Вона поїхала навчатись в інше місто. Вона мені постійно снилась. Вона приходила мені у ві сні разом з потворною дитиною, і говорила, що вони чекають на нас в аду. Дитина починала гірко плакати, і в неї починали вилазити гострі шипи з голови. Я страждав. Моя мати почала хвилюватись за мене, в неї частенько боліло серце. Одного раза вона мені наснилась в лдязі моєї матері на її кріслі-колясці. Вона плакала і казала: " Ось яке в мене майбутнє. Це ти винен. Тільки я одна! В мене навіть дітей немає!" Я не переймався так ніколи, навіть , коли мій батько збив Даринку. Я не розумів, як з цим жити. Як боротись з цими снами. Я хотів все змінити. Хотів, щоб вона врешті-решт пробачила мені. Я не хотів знущатись над нею , як колись знущався мій батько над матір'ю.

Я почав збирати гроші, заради здійснення свого плану. Я мав виправити всі свої помилки і стати хорошим, хоча б для неї. Я в один момент зрозумів, що крім неї ніхто і ніколи так сильно мене не любив. Навіть власна матір. Анжеліка підтримала б  мене у всьому, що було для мене важливим, навіть у задумах вбити свого батька. Якщо б  навіть хтось викрив моє вбивство, вона б за моїм проханням зробила б все, щоб позбавити мене відповідальності, навіть взяла би провину на себе! Вона золота для мене! Таких не можна і не потрібно втрачати. Він почав мислити, що з неї можна добитись багато користі. Що вона завжди буде поруч, в будь-яких негараздах, і ніколи його не покине. Він почав провиди бесіди щодо свого плану з матір'ю. Розповідав їй про несамовите кохання і захоплення Анжелікою. Розповідав про те, що хоче бути з нею, що він її сильно образив.

Його матір не любила Анжеліку ще з тих часів, коли вона вчинила страшну сварку в їх родині. Ця сварка спричинила страшну ненависть її чоловіка до її сина. Вона вважала, що у всьому винна тільки вона.  Клята Анжеліка. Деспотизм її чоловіка вже настілько засів їй в голові, як адекватна поведінка, що вона могла звинуватити цілий світ, тільки не його. Після того, як він помер, і вона вигнала рідного сина, вона втратила сенс свого життя. Наче сенсом її життя до цього було бути побитою чи вбитою рідним чоловіком. Наскільки ж насильство стало її зоною комфорту, що без нього вона не могла спокійно жити. Кожен вечір, вона напивалась і займалась самосудом по відношенню до себе. Це був садизм в його чистому вигляді. Її чоловік руйнував її психіку з п'ятнадцяти років! Чого можна було очікувати від неї, якщо вона була вже давно досить серйозно хвора. Хвора психічно. 

Алкоголь робив своє діло, вона різала собі шкіру, робила собі опіки, різала до лисини волосся, справи йошли все гірше і гірше. Аж ось АЛКОГОЛЬНА ПОЛІНЕЙРОПАТІЯ. Починалась потихеньку слабкість в ногах, піт лився рікою, ноги починали синіти. Ось і весь шлях, який привів її до інвалідного крісла. Страждання за чоловіком, який, якщо б вийшов з тієї псих. лікарні обов'зково б її прикінчив.

В інвалідному кріслі міняється все. Змінюється відношення людини до всіх подій, які відбувались в її житті. Хоч менше вона кохати свого тирана не перестала, але дитинку свою захотіла повернути. Але не знала, де він , вона все чекала, коли він повернеться додому! Вона довго думала і звинувачувала у всіх бідах їх родини не її членів, а двох маленьких дівчаток - Дарину і Анжеліку. Одна була винна, в тому , що потрапила під колеса її чоловіка, а інша в тому, що про це дізналась. Зате чоловік був святою людиною! Зі святістю у своїй голові, він бажав смерті двом школьницям, які навіть навмисно нічого не зробили.

Що робить з людьми любов!?

Що то взагалі є? Любов чи кара небесна? 

Напевно за всі наші вчинки ми несемо серьозну відповідальність! Обравши в неповнолітньому віці неадекватного старшого за тебе партнера, ти сам підпусуєш собі вирок. Ми ж самі собі обираємо супутників життя! Тобтовсе ж таки нам подобається на підсвідомому рівні цей деспотизм і неадекватна поведінка!

Вона ненавиділа Даринку і Анжеліку , в неї настільки розвинулась психічна хвороба, що вона вважала, що це вони руками її сина вбили батька. Що це все вони продумали! Що спеціально тоді Даринка втрапила під колеса, щоб звести з розуму її чоловіка. Що потім Анжеліка спеціально знайшла її сина, тримала біля себе, щоб сварки відбувались в родині. Вона була тяжко хвора. А син навіть цього не помічав. Цього не помітили навіть лікарі, які її обстежували під час суду, коли вияснили , що ті кекси принесла йому дружина. Лікарі просто подумали, що вона у розпачі. У розпачі тому що, як вони думали, вона не навмисне, не знаючи про алергію свого чоловіка, нагодувала його його ж смертю. Це дійсно було ненавмисно з її боку, але ж все ж таки це було запланованим вбивтвом!

Отже, пройшло пів року, і він зібрався в путь-дорогу. Він їхав на зустріч єдиній людині, яка хоча б колись хотіла бути поруч з ним, яка вислуховувала його проблеми, яка дійсно його сліпо кохала.

Він хотів змінити все своє життя, не бути схожим на батька викреслити все погане, чому батько його навчив. Він хотів стати людиною. Звичайною людиною з душей. Він пригадував, як йому байдуже було на Анжеліку, і йому було це прикро, адже з нею він зміг би побудувати згуртовану родину.

Хоч в нього і були почуття до Даринки , але повернувшись додому з вигнання, він дізнався , що вона в цьому місті вже не живе, і навряд колись буде жити. Даринка йому нагадувала тільки про його страшний гріх. Він би не зміг з нею спокійно бути, бо саме її безпека підштовхнула його до відчайдушного кроку батьковбивства.

Колишніх вбивць не буває. Якщо один раз вже перейшла ту межу, то вона не могла бути нормальною вже ніколи, але цей молодий хлопець відчайжушно сподівався все змінити завдяки допомозі кохаючої його жінки Анжеліки!

Ось і настав той судний день, коли він їхав до неї. Він не знав, що його чекає в чужому місті, але знав одне, що вона не має сили йому відмовити. Вона не зможе його позабути , і буде поруч доти, доки йому це буде треба.