Глава 4

Анжеліці було дуже  важко на серці. Вона починала розуміти, що так, як відносився до неї Петро, ніхто і ніколи не буде до неї відноситись. Анжеліка хотіла будь-якими засобами повернути свого колишнього хлопця.

Петру було звичайно дуже важко пережити цю зраду. Він завжди , ледь не прирівнював її до святої, вона йому в якихось повадках була дуже схожою на його матір. Він навіть уявити не міг, що вона на таке здатна. Йому було дуже боляче це переживати. Він замкнувся у собі, єдине, що йому допомагало відволіктись - це навчання. Він повнюстю занурився в юриспруденцію. Він нікого не хотів бачити і чути, крім підричників з права. Зовсім не спілкувався зі своїми сусідами по кімнаті. Вони вважала, що йому тільки на користь розтавання з Анжелікою. Їм було це на руку, ніхто більше не заходив до них в кімнату і не ночував з Петром, ніхто більше не заважав їм приводити кожен вечір різних кур, для задоволення сьогочасної пристрасті. Але їх це виводило, що вони почали жити наче з мумією, яка взагалі на них не звертає уваги і з ними не спілкується.

Його вони також почало бісити постійним алкоголем і вечірками з голими студентками. Він вирішив, що йому пора виходити остаточно в море самостійного життя. Тобто працювати і жити на зйомній квартирі. Його батько був однозначно проти цього. Не для того він горбатився на репетиторів, щоб його син нормально не вчився, а працював.Петро все від нього приховував. Він влаштувався охоронцем в магазин алкоголю, він працював кожен будній день після навчання і у вихідні повний робочий день. Всі пари він робив на работі або глибокою ніччю. Він, таким чином, боровся , щиро боровся за життя і думки без присутності Анжеліки. Він навіть змінив номер телефону! Він зовсім не хотів навіть жити в приміщенні, де вони можуть зустрітись або в черзі в душ, або десь на сходинках.

Анжеліка, звичайно, не знала про переїзд Петра. Одного вечора, вона наважилась піти для нього в кімнату для того, щоб спробувати помолити його про вибачення. Вона заготувала справжню промову. Вона ж , все таки , філолог! Постукала в кімнату, а його сусіди відкрили двері і з усмішкою на устах повідомили про те, що Петро більше не живе в гуртожитку.

Її здолав розпач. Вона зовсім перестала ходити до університету. Вона сиділа днями в  своїй кімнаті в гуртожитку. Її день складався з того, що вона їла, спала, плакала і дивилась серіали. Вона навіть не ходила в душ. Можливо, раз на тиждень. Їй було важко змиритись з тим, що вона втратила єдиного хлопця, який ставився до неї з повагою.Їй було бридко, вона багато пригадувала, з якими відчуттями вона тоді йшла робити аборт. Їй було бридко, що вона впринципі могла звершити таке страшне. Їй снилися ночами ті діти, які не народились. Серіали, які вона дивилась, довидили її до сліз, коли вона бачила в героїв дітей. Єдиний, хто міг завжди її вислухати тут, в цьому чужому місті, і підтримати був Петро. Вона вже почала думати про те, як би почати спілкуватись з Дариною. Їй її бракувало. Коли їй було добре , вона їй не була потрібна, а коли вона знову залишилась одна і великому розпачі, вона про неї згадала. Вона почала сваритись із сусідками по кімнаті, бо нічого не робила і зовсім не прибирала. Ніхто не розумів,що, власне, з нею відбувається. Адже раніше, вона майже не з'являлась у кімнаті, приходила, тільки переодягнутись, а тут вона постійно в кімнаті, постійно в сльозах і в поті. Нестерпно воняє в кімнаті, нестерпно складжен брудний посуд на столі, який вона не помила. А люди ж так швидко завжди звикають до хорошого.

Їй почала вже дзвонити староста, сказала, що їх куратор хотіла її бачити. ЇЇ навіть не охопив жах, таким можна налякати тільки першокурсницю, но явно не третій курс. Всі одногрупники її не впізнавали. Та, хто більше всіх завжди тягнулась до знань, більше всіх випендрювалася на парах, як багато вона прочитала, і як вона у всьому розбирається, зовсім забула, що існує університет.

Ці проблеми її в психологічному плані відверто здолали. Вона пригадувала, як вона переживала розрив з хлопцем тоді, в одинадцятому класі. Вона тоді також залишилась зовсім без друзів, бо весь час приділяла увагу тільки своїй любові. Як би вона все тоді пережила, якщо б не Даринка? Як вона тоді почала сумувати за нею. Пригадувала, як воно було завжди мріяти вступити в найкращий університет в Харкові, а потім із-за болю із-за приниження її хлопця, втікти на інший бік України.

Пригадувала, як мати її втішала ночами, коли вона сказала їй про те, що він її покинув. Звичайно, що вона не розповідала про побиття. Але ж стерти зі своєї пам'яті це страшне насильство вона не могла.

 Вона тоді подумати навіть не могла, що він її колись ще причарує, ще й такими жахливими словами про її подругу,а вона із-за того, що не втрималась від спокуси втратить єдину людину, яка її кохала.

Серце країлось. Як же вона могла вчинити так з двома найближчими її людьми , заради хвилинною пристрасті з людиною, яка її в цей раз ще більше втопила в багнюці.??? А вона навіть ще не відмилась від минулого разу!

Що веде цих жінок до сексу з мерзотниками? До незахищеного сексу з мерзотниками! Адже з Петром жодного разу навіть не було незахищенного статевого акту! А з ним на канікалах не було жодного захищенного! Чим вона думала? На що вона сподівалась!? Він же вже багато разів доводив їй, що в нього немає елементарної людяності!!! В які його гарні слова можна вірити, якщо людині все одно на те, що його батько збиває дівчинку-підлітка, піднімає руку на дівчинку-підлітка. А він навіть нічого не робить! Яка любов може бути з людиною, яка навіть не знає, що таке любов? Яка не знає, що таке турбота і чоловічи вчинки.

Як я могла повірити в його слова знову? Як я могла відчинити своє серце для того, щоб в нього знову встромили ніж і перекрутили кільканадцять разів? 

В ті дні, коли він мене знову збавив, я повірили в те, що так як його батько вже мертвий, все в наших стосунках буде інакше. Що тоді він просто боявся, що, якщо він вступиться за мене, що він розізлиться ще більше і не залишить на нас жодного живого місця. Я хотіла в це вірити. Я слухала, і в моїй голові, в яку вже, здається, починали стукати дятли, збирався пазл. Наче, все вірно. Наче все правда. Наче він дійсно чекав мене ці два з половиною роки. Наче він дійсно шукав.