Глава 19

Я їхав автобусом на батьківщину. Серце країлось. Даринка в біді, я відчував це, Анатолік також був дуже пригнічений, виходить сталось якась біда. Мене дуже налякали її слова про те, що вона збирається йти до Остапа! Я почав у себе в голові розігрувати різні погані сценарії, жоден з них не закінчувався хеппі ендом! Напевно, найгірше, що може бути в житті людини, коли щось десь сталось - це велика багаточасова дорога, яку він має здолати, задля того, щоб щось зробити, чи вияснити, чи приїати на готовий, але вже не втішний результат. Ярослав був ще навіть на підпитку, алкоголь ще не сказав до побачення! його крові. Він кинув свою роботу і іншу країну навіть не забравший своєї зарплати, яку він заробив тяжкою працею. Все заради неї! Дівчинки, із-за якої впринципі він і поїхав, хотів повернутись і знову потмі залишился. Все його життя вертілось навколо неї. В нього було стільки ніжності і кохання до неї, яке він жадав вже нарешті віддати їй.Він розумів, що якщо в Анатоліком в неї щось сталось, то він щось з ним зробить, і повезе Даринку в Чехію. Він так молився, щоб з нею нічого не сталось....

Але все вже сталось!

Він перетнув український кордон. Він не був на  батьківщині два роки, але як же він скучив! На чужині навіть повітря не те, оченята не могли надивитись на рідні краєвиди. Він був щасливий, був щасливий , їхати до рідного Києва, за яким він так скучив. Він дивився-дивився у вікно, і не міг надивитись на красу рідної України. По тілу розбігались мурашки, ніби від зустрічі з любов'ю всього життя. В Україні він почав навіть краще себе почувати. Перестав паранойїти, перестав накручувати погане. Він розумів, що от-от він її побачить, побачить і нікуди не захоче відускати. НІКОЛИ і НІКУДИ! Кохання в його серце палало, як велике вогнище в ніч на Івана Купала. Він розумів, що хоче бути з нею завжди. ЗАВЖДИ! І нічого йому не зможе завдати перешкод. 

Нарешті, умиротворений він заснув. Сон прийшов до нього так раптово, як приходить ранок, коли ти проводиш ніч з коханою людиною. Йому чомусь снилась Прага, він ніколи не був фанатом Чехії, але чомусь, йому дуже хотілось повернутись у столицю пиварів, звичайно не одному, звичайно, він мріяв привезти туди свою Даринку.

Коли він прокинувся, він їхав вже по Київській області. Рідне, напевно, кликало його, він знав, що от-от він дізнається правду, дізнається, що з нею сталось, і що наробив його брат. Він знав, що все вирішиться, і ,можливо, він нарешті зізнається в коханні Даринці. Він навіть уявити не міг, яка біда трапилась. Він навіть уявити не міг, що накоїв його брат, і що в нього до неї такоє є досить серйозні почуття. Любов двох братів до однієї дівчини може завдати велетенських шкод родині! Особливо, якщо це стосується братів, в яких не було ніколи братських відносин! Але як же його змінила любов до Даринки! Як же він зважився на все те, на що за двадцять років ніколи не зважувався. Очі матері, його вже ні крапельки не чіпали, він розумів, що так треба, і він нічого не може вдіяти з тим, що він має ставати вже дорослою людиною. Але почувши, навіть не сльози, а просто сумний голос Даринки, він зірвався, все покинув для того, щоб її рятувати. Як любов може координально змінити людину, вдихнути в неї сміливість і віру у те, що все буде добре і вони будуть разом! Жодного разу, навіть втікши у Чехію, в нього в голові не було навіть думки про те, що вони будуть не разом. Навіть, коли він дізнався про весілля Даринки з братом, десь глибоко в серці, він відчував, що все одно буде з нею.

Ось вже і Київ! Славетна столиця нашої держави! Величний Київ! Як його не любити?

Побачивши рідне, місто серце почало битись ще швидше. Я чекав, коли ж нарешті, я зможу прояснити всю ситуацію і чимось допомогти Даринці. 

Я підходив вже додому. Серце виривалось з грудей. Підіймався по знайомих сходах, і ось двері. Двері до рідної хати!  Я подзвонив у них. Я почув сумний голос матері:

- Хто там? Кого вже сюди принесло?

- Мамо, це я! Ярослав!

- Як Ярослав!?

Мати швидко почала відчиняти двері. Вона побачила мене, і в неї в очах заблизкали сльози радості, вона почала мене обіймати, цілувати. Мати почала кричати татові, щоб той подивився, хто приїхав. Татові було байдуже. Байдуже на долі своїх синів. Це не був фінал чемпіонату світу чи ще чогось. Хіба це могло його хвилювати?

- Мамо, що сталось з Даринкою?

Я побачив, як різко змінився в матері настрій, і знову хотіли з'явитись сльози. Але вже сльозу смутку.

-Ярославе, давай не про погане! Я не хочу твій приїзд омрачати поганим!

- Яким поганим?  Мамо, що сталось? Де Анатолік? Як я можу його знайти?

І тут з кімнати вивалось "воно"! 

- Хто шукав Анатоліка? Я ось він!

І впав, впав прям посеред кімнати, де ми з мамою говорили.

- Мамо, він п'яний?

-Сину, це все із-за неї! Він зовсім зійшов з розуму! Як вона потрапила в ту клініку, він почав себе вбивати цією отрутою!

- Мамо, яка клініка? Де вона?

- В психіатрічній клініці, недалеко від нас, вони посварились, і вона там вже тиждень, а він вже тиждень п'є, і спить де прийдеться. 

Я швидко кинув речі і побіг. Побіг до неї! Я був дуже наляканий! Я не розумів, як моєливо було так посваритись, щоб людина аж в трапила в психіатрію!

Я забіг і одразу почав питати:

- Доброго дня! Дарина, Дарина Антіпова в якій палаті лежить?

- Хлопче, тихіше, в нас немає таких. Ви хто?

- Я Ярослав! Ярослав Безголосий , брат її чоловіка. 

- Так ви Безголосу шукаєте? Так, вона в нас лежить на другому поверсі в п'ятій палаті! Але вас мають провести до неї! Її мати тільки пішла.

Я чекав, здається вічність чекав, щоб прийшов санітар, який би відвів мене до неї.

Він прийшов, ми пішли, які довгі були ці сходи, як довго було до тієї палати. І ось я побачив її.