Глава 17

На ранок позвонили моїй матері. Подзвонили, і сказали, що мій батько помер. Мати закричала на всю кімнату, вона не розуміла, як таке могло статись. Ми швиденько зібрались і поїхали в клініку для того, щоб вияснити, що ж сталось. В мене тремтіли руки, я був наляканий, я не вірив, що це сталось....НАРЕШТІ!

Лікарі були залякані. Вони переживади,що мати подасьть на них до суду. Вони не услідкували за ним. Він був сам. Сам насамоті, коли помирав. Його знайшли мертвим в себе в палаті о третій годині ночі,він лежав біля свого ліжку. Лікарі встановили, що він помер від анафілактичного шоку. Тобто якийсь алерген подіяв на його організм, в нього почався цей шок, а поряд лікарів не було , бо це була вже ніч, і ніхто не почув його. Мати почала думати, що вона у всьому винна, що нема в нього ні на що алергії, і що це напевно йому щось вкололи таке, що викликало таку страшну реакцію. Вона почала сильно кричати якимось нелюдським криком. Вона вважала, що винні лікарі і їх чудодійні препарати.

Навіть Даринка почула цей крик і злякалась.Вона пригадувала, як кричала, коли хоронили Остапа. Вона залізла під ковдру і не вилазила до кінця дня.

Нас завели в його палату. Мати з опасінням побачила кекси, які вчора йому принесла,половину він встиг з'їсти. Також лікарі виявили в нього ніж, вони думали, що він хотів себе вбити.Мати підійшла поближче до кексів і жахнулась. Вони були з арахісом. Арахіс - це єдине, на що в батька була алергія. Я розумів , що вона зрозуміла і швидко вивів її з палати. Врачі були залякані і думали, що ми збираємось кудись звертатись.

-Це ти зробив! Ти! Моїми руками! Я тебе вб'ю!, - закричала вона.

Я швиденько повів її на вихід з психіатрії.

-Про що ти говориш? Він би вбив нас рано чи пізно! Він збирався вбити ту дівчинку, яку ми збили! Він ледь не вбив Анжеліку! Він чудовисько!

- Це чудовисько твій батько! Як ти міг!?? Я не вірю в це! Я їм скажу!

- Якщо ти хочеш залишитись зовсім одна і посадати за грати своєго єдиного сина, то я не буду тебе зупиняти! Мені вже нема чого втрачати. Гірше, ніж жити з ним під одним дахом вже не буде!

Вона думала, що я збожеволів. Вона ненавиділа мене. Саме тоді, я зрозумів, що вона його любила більше за мене, і що давала мене ображати , ні тому, що боялась його, а тому, що просто не любила. Я її покарав , тим що народився, а вона мене карала все життя моїм батьком.

В той день наш зв'язок матері і дитини помер. 

Вона нічого не заявила в поліцію, алле вигнала мене з хати. Вона сказала, що ніколи не хоче бачити батьковбивцю біля себе, і щоб, він забув , що в нього є мати.

Я не розумів, як може! Як вона може не хотіти бачити людину, яка нарешті звільнила її від постійних побоїв і чоловіка звіра...

Я залишився сиротою....але врятував Даринку..