Глава 12

Після того, як ми перестали спілкуватись з Анжелікою моє життя пішло на підйом. Я влаштувався на роботу продавцем-консультантом в супермаркет і намагався не думати ні про Дарину, ні про Анжеліку. Це все тривало доки, доти я не дізнався про смерть Остапа. Я був в шоці від того, що людина, яка була моєго віку , з якою я пліч-о-пліч вчився в одному класі дев'ять років була вже захована в землі. Я мав бути засмученим, мав співчувати, але в мене чомусь цього не було. Я чомусь був радий. Я був радий, що людина, яка не давала мені спілкуватись з дівчиною,яка мені подобається, а потім зустрічалась з нею, вже не може претендувати на її серце. Мені все було на руку. Даринка була засмучена, поплакав би їй на плече, скориставшись її скорботним настроєм, я міг би закохати її в себе. Все б могло піти по моєму сценарію.Що може бути легше, ніж закохати в себе засмучену дівчину? Я міг би навіть спочатку з нею дружити, перевірити, чи підходить вона мені, а потім освідчитись їй в коханні, і вона була у моїх ніг. 

Єдиною перешкодою до виконання моїх поставлених цілей був мій батько. Це ж та Дарина. Та Дарина, після випадку з якою, в ньому остаточно померла людина , і він хворів на паранойю. Я хвилювався, що він нас вистежить і вб'є. Він міг таке зробити. Я ледь переконав його, що не я розповів Анжеліці про аварію, а вона сама почула нашу з ним розмову. Я навіть не уявляю, що би він зі мною зробив би, якщо б дізнався про те, що я по своїй волі, їй про все розповів. Він казав мені, що вистежить її допитає і вб'є. Мені було все одно . Вона мені набридла.

В мене була нова мета - Дарина. Якщо б в нас все вийшло, думав я, то ми б разом втікли б в інше місто, і зажили б спокійним життям.

Але не все було так розкішно, як я міг собі уявити. Я дізнався, що Даринка лежить в психіатрічній лікарні з нервовим зривом після смерті Остапа. Мене як батогом вдарило по грудях. Із-за нього вона збожеволіла? Тобто, коли ми з батьком її збили з її психічним здоров'ям все було добре, а із-за цього "короля" класу вже все, нерви треба лікувати. Цікаво. Це був жорсткий удар по моєму самолюбству. Я довго думав і аналізував, чи давати їй шанс, чи ні, чи гідна вона моєї уваги, чи моє захоплення треба заховати поряд з Остапом. Але поки , я думав, аналізував, сталось жахливе - однієї ночі мені знову наснилася Даринка. Мій батько був, як завжди біля свого посту - у вікна. Він почув, як я вимовив:

-Даринко, я люблю тебе, давай втечемо звідси!

Мого батька ніби молнією вдарило, очі загорілися люттю, він схопив мене за шкірку і сильно мною трусив. Він почав кричати, що зараз вб'є мене. Почав жостоко бити. Мати вибігла з квартири і почала викликати швидку для того, щоб його забрали до психіатрії. Вона боялась, що якщо викличе поліцію, він її потім знайде і вб'є, тому вона вважала, що лікарня - кращий варіант. 

Потім вона забігла до хати, і почала благати, щоб він залишив мене. Вона сказала, що лікар зараз зробить нам всім заспокійливий укол і ми про все поговоримо. Напевно, це була перша її дія, яка була на захист мене. Він спочатку злякався, а потім чомусь від занадто агресивної поведінки в нього закрутилось в голові, і коли він відкрив очі, він був вже в психіатрічній лікарні.Тій самій психіатрічній лікарні, де відходила від смерті Остапа Даринка.