Глава 11

В мене народилась донечка. Чарівна донечка. Янголятко, яке несе світ у наше життя. Це найпрекрасніше відчуття - стати батьком. Батьком чарівної принцески. Ми з дружиною назвали її Тетяна. Тетяночка -чарівне ім'я. Ім'я, яке дуже багато для мене значить. Це ім'я носить в собі велику мужність і боротьбу. 

Я був присутній на пологах. Це морально дуже важко. Мені було дуже шкода моєї дружини, яка мучилася під час пологів. Я привіз її одразу, як між переймами почалась перерва тридцять хвилин. Ми дуже переживали, що сидячі вдома, ми можемо якось нашкодити дитині. Це була перша дитина і в мене і моєї дружини. Наші перші пологи. Спільні пологи. Коли дійсно лікар підтвердив, що ми народжуємо, я був на сьомому небі від щастя. Нарешті малюк, якого ми так довго чекали познайомиться з нами, подивиться, на нас, заплаче і ми відчуємо його тепло в своїх долонях. Народження- це маленьке чудо, яке нам дарує Бог. Жінка не може зробити чоловіку кращого подарунку, ніж дитина. Їх спільна дитина. 

Я був з дружиною постійно. Я робив їй спеціальні масажи, які нам показували в школі майбутніх батьків. Для неї ці хвилини йшли вічність. Вона навіть спочатку засинала, а потім їй почало так боліти,що вона почала сильно кричати і просити, хоч якогось уколу для послаблення болю. Мене колотило зсередини. Мені було досить морально важко, що вона має терпіти цей нестерпний біль, а я не можу взяти хоч частину на себе. Але ж вона в мене сильна. Вона впорається.

Пройшло вже багато годин. Нам вже лікар почав натякати, що вона, напевно не зможе народити сама і доведеться робити кесарів розтин, адже це дуже небезпечно для неї - продовжувати. Я занадто сильно хвилювався за її життя, і за життя моєї донечки. Вона почала мене вже просити, щоб я вийшов, бо переживала за мій стан, але я не міг її залишити. Коли вже лікарі почали готувати операційну, матка відкрилась на достню кількість сантиметрів, і вже можна було починати народжувати самій. Їй зробили якусь крапельницю і перевели, на стіл, де вона мала народжувати, її почали переодягати в спеціальний одноразовий одяг. Я бачив, що в неї вже зовсім не було сил терпіти...я дуже сильно хвилювався за неї. 

Лікарі пояснювали тактику потуг , як вона має дихати, і коли їй треба починати тужитись. Їй було настільки боляче, що вона лиш два рази потужилась занадто сильно, і на наш світ з'явилось чарівне диво, наша чарівна принцеска. Наче народився ще один сенс нашого життя. Десять годин перейм і кілька хвилин, і ми - батьки!.

В дружини були серйозні розриви із-за того, що вона занадто різко тужилась, їй це могло дуже загрожувати. Вона ледь не  втрачала свідомість. Наша донечка, як тільки її витягнули одразу подала звуки життя. Її плач довів нас с дружиною до сліз. Одразу, побачивши її , ми зрозуміли, що це Тетянка. Наша Тетянка! 

Тетянку поклали до дружини на живіт і почали зашивати. Це напевне найнестерпніше. Вона мені кричала,щоб я тримав дитинку, бо вона від болю могла її сильно здавити. Це продовжувалось ще десь хвилин десять. 

Потім прийшов дитячий лікар, оглянув наше щастя , і сказав, що вона абсолютно здорова. Тетяночку зважили і поміряли. В ту секунду я зрозумів, що щастя дійсно можливо виміряти. Наше щастя важило три кілограми дев'ятсот грам!Нас попереджували ще під пологів, що наша дитинка досить велика. Але я взагалі в шоці, як моя дружина змогла народити і перетерпіти біль від нашої "величенької" Тетянки. Через дві години їх мали перевести вже в палату, а я мав їхати додому, готувати все до їхнього приїзду і новосілля нашої малишки. Мені було нестерпно їх залишати . Напевно, немає нічого гіршого ніж чекати. А ще гірше, весь цей час працювати і робити вигляд, що йде звичайне життя,коли ти вже на сьомому небі від щастя. Завдяки ним я був на сьомому небі, і нічого для мене не було перепоною. Завдяки моїм двом коханим жінкам. Завдяки Тетяні...

Я хотів зробити пропозицію дружині повінчатись. Я хотів, щоб нашу любов ще закріпили на небесах.Я готував для неї величезний сюрприз.  Золоту обручку і браслет. Я мав цими золотими речами просити її згоди на вінчання і подякувати за донечку. Я хотів показати, яка вона мені "золота!". 

Я постійно згадував той момент, коли вона народила. Я їй сказав:

- Кохана,дякую тобі за таке щастя! Я навіть не думав, що людина може бути настільки щасливою! Я вас люблю. Ви все моє життя!!!

А вона відповіла мені просто:

- Дякую. Все для тебе.

Така біль для мене? Я вважав свою дружину справжнім супергероєм. Я не вірив, що це все зі мною...

Я багато думав про те,що можливо, я її не завжди цінував і ображав, я не хотів більше жодної хвилини нещастя для неї. Вона виправила всі помилки мого життя, вона довела, що я не дарма народився, і що моє життя того варте.

Я їх чекав....я не міг дочекатися.... мене не пускали до них в палату.

 Я намагався максимально багато разів, як їй виходило, дзвонити їм по Вайберу і дивитись , як сопить моя маленька донечка. Я знову почав серйозно переживати за дружину, адже  в наших лікарнях, навіть ха допомогою лікарів ледь-ледь ворушились. Вона не спала з часу пологів і спала лише по годинці в пів дня, коли дитинка не потребувала уваги. В неї було дуже багато швів, і я дуже переживав, щоб вона ні де не впала і не втратила свідомість.

Для батька найгірше завдання - це чекати. Чекати пологів, чекати на пологах, чекати жінку з полового будинку. Я так хотів до них. Я так хотів їм допомогати. Я так хотів бачити моє серце - Тетянку!