Глава 9

Ми почали зустрічатись з Анжелікою. Вона мені потрібна була для того, щоб було з ким поспілкуватися про Дарину,я знав, що вона могла мені розповісти про її самопочуття. Це була дуже вигідна для мене позиція. Я міг часами з нею говорити про неї, і виплескувати комусь ту тугу, що я її тоді покинув. Коли я дізнався про неї з Остапом, мене це приголомшило. Той,хто для мене був головною перешкодою до спілкування з Даринкою, сам зараз був з нею. Він був, як той принц, який її врятував. Я міг бути тим принцом. Це могло б обігратись, як нещасний випадок, і нікому не зашкодити. В мого батька почалась паранойя. Він став бити мене і матір взагалі без причини навіть. Йому почало ввижатись, що до нас їде міліція, він навіть вночі чергував біля вікна, або примушував це робити нас з мамою. Я міг ночі ,без хвилини відпочинку, стояти на шухері біля того вікна. Він одразу після того випадку розвернувся і поїхав до мами в село,там лишив машину, і ми добирались автобусом в місто. Бог його все таки покарав, покарав тою паранойєю і неспокійним життям. Він підслуховував розмови всіх і всюди. Йому постійно здавалося, що всі говорять про нього, і що його викрили. 

Анжеліка була моєю першою дівчиною. Вона віддалась мені ще наприкінці десятого класу. Але я не отримував бажаного задоволення від сексу з нею. Мені являлась Даринка увісні. Я завжди боявся, що я промовлю її ім'я,коли буду спати, і тато почує, і вб'є мене. Я казав Даринці, що люблю її для того, щоб вона не здогадалась про те, що наші відносини фіктивні. Я спеціально тоді наприкінці десятого класу прийшов, типу її зустріти для того, щоб побачити Даринку. Я думал вона навіть приревнує до нашого поцілунку. Але вона навіть не звернула на нас уваги. Вся її увага була направлена на Остапа. 

Остап дуже змінився, він став якимось занадто ніжним, він перестав спілкуватись зі своїми хлопцями, і був постійно з нею. В школі з нею, гуляли разом, вона постійно була з ним.

Почалось літо. Анжеліка все більше і більше мене напрягала. Вона пестилась тулилась до мене, завжди їй було мало уваги від мене. Я приходив до неї додому і хотів тільки сексу і поспати. Бо батько постійно знущався,щоб я чергував. Мені не треба було від неї нічого крім сексу, місця для відпочинку, турботи  і інформації. Інформації про Даринку. 

Одного разу я йшов додому, і побачив як вони гуляють по парку, вони були таки щасливі. Саме так мала виглядати нормальна пара. Я хотів нарешті розуличитись з Анжелікою. Але не міг. Не міг , тому що вона була єдина, хто рятувала мене від туги з приводу моєї родини. Вона єдина, хто ставився до мене з турботою і ласкою. Єдина, кому було не все одно на те,боляче мені , чи ні, турбує щось мене, чи ні.

Одного дня я запросив її додому, закінчувався вже другий рік, як я без закладу навчання. Вона мала мене підтягнути, для того щоб я успішно склав вступні іспити в коледж. І ось ми обмовились про той випадок з аварією. Ми не почули , як увійшов батько додому. Він все підслуховував. Він зрозумів, що я їй все розповів. Він розлютився, схопив її за шкірку і почав бити об стіну. Він називав її допитливою пацючарою , вибив їй зуб. Потім він її почав душити. Я весь цей час сидів. Найстрашнішим є те, що я сидів не тому,що боявся його, а тому, що мені це подобалось. Я був радий, що нарешті буде поставлена крапка у наших відносинах, що вона, напевно, ніколи не захоче мене побачити. Мені було її не шкода, я не сприймав її , як людину. Вона для мене була, як річ, річ, якою я вдосталь скористався і вона мені більше непотрібна. Я потихеньку ставав хижим звіром, як батько, мене забавляли людські страждання. Якщо б я його не боявся, я б на нього навіть заяву написав, що він побив однокласницю. Я сподівавася,що це зробить вона, але вона цього не зробила. Вона десятою дорогою обходила вулиці, які вели до мого дому. Але нічого не написала.

Я був злий на неї за те,що вона така слабка, за те що, вона не боролась за справедливість, а залишила мені цей тягар - продовжувати жити з моїм батьком. 

Мати також бачила, як він її б'є, але стояла мовчки і чекала того, як почне відмивати кров з підлоги. В цьому домі вже мешкали вже не люди...Далеко не люди