Глава 8

Я почав допомагати Даринці з навчанням. Це було єдине, чим я міг пригорнути її увагу до себе. Мати постійно плакала із-за Ярослава, я не хотів йти додому і бачити її в такому стані. Я почав відчувати себе трошки винним в тому,що він поїхав. По-трошки ми з нею розспілкувались, але вона все одно мене до себе не підпускала, бо мій братець наговорив їй дуже багато поганого про мене. Потім в нас пішов такий бартер, я приходив до неї в гуртожиток - робив їй всі роботи в університет, а вона мене годувала. Я їй сказав не всю правду про Ярославу. Я трошки прикрасив його слова. З моїх слів, він сказав про неї таке: " Набридла мені та хибнута на голову вічно сумна , як на траурі Даринка, спілкувався з нею тільки, щоб позлити тебе!". Це її дуже зачепило. Я напевно чогось не знав про їх відносини. Вона розповідала про свою мрію, стати успішним програмістом і купити квартиру і машину в Києві. Я її вислуховував, але розумів, що ця дівчинка ніколи в житті не стане програмістом. Вона ж нічого в цьому не смислить. Вона з програмістики знає тільки, як це слово пишеться і все. Вона повний нуль, і як її ще не вигнали з університету, для мене була велика загадка. Напевно,завдяки мені. 

Мене до неї дуже почало тягнути. Я хотів оволодіти неї у фізичному плані. Вона була дуже бажана для мене здобич. Я вважав,що якщо мати якісь серйозні стосунки,то треба з такою,як вона. Вона була дуже чуйна,турботлива,дуже добре готувала, і манила до себе своєї недоступністю. 

Вона поступово стала для мене ціллю номер один, яку я мав завоювати. Вона мене зацікавила навіт більше, ніж диплом бакалавра. Я ніби грав в лотерею,де міг виграти такий шикарний приз. І готовий був за нього поборотись!!!