Глава 4

Я вам розповім свою величезну тайну! Ще з дитинства,я закоханий був у свою однокласницю. Але через те, що над нею всі сміялись і вважли її чокнутою, я навіть боявся до неї підходити і говорити з нею. Моя репутацію була важливіше для мене, ніж час, який міг би бути проведений з нею. В нашому класі був напевно найсильніший і найпопулярніший Остап, який постійно тільки і знущався з неї, люди, які підходили до неї хоча б бодай поговорити, опинялись в його чорному списку, і потрапляли під жовту лінію разом із Дариною. Мене пригнічувала війна в моїй родини, постійні знущання батька. Я б навіть і не зміг воювати на два фронти, проти його знущань і знущань шайки Остапа. В девя'тому класі на випуску вона щирим взглядом дивилась на мене, і співала пісню про прощання зі школою, і про те, що перше кохання, ми зустрічаємо саме в храмі знань. Вона дивилась на мене таким закоханим поглядом. Мене ніби поразило струмом, я зрозумів, що вона також має до мене певні відчуття. Я сподівався на те, що ми закінчимо дев'ятий клас, і в старшій школі в мене вистачить сміливості бути вище приколів Остапа. Я вже хотів їй написати в одній із соціальних мереж, як раптом пролунав дзвінок зі школи. Я завалив всі іспити, окрім біології. Школа була досить престижна і тримати там такого нездару, як я, вони, звичайно, не збирались. 

Батько оскаженів, в мене була синя спина від його моралі. Він казав, що я помилка, і що треба було мене вбити ще в утробі. Він зачинив мене в кімнаті і відібрав всі засоби для спілкування. Я просидів в кімнаті майже все літо. Мати передавала мені кожного ранку перше, друге і чай . Він не дозволяв розмовляти зі мною навіть через двері.

В мене було багато часу, щоб все обдумати. Я почав ненавидіти не тільки його, а й свою мати. Я не міг зрозуміти, чому вона не пішла від нього за всі ці роки. Чому вона впринципі тоді дала ще один шанс цьому лютому звіру. 

Мені було шкода себе. Шкода, перш за все тому, що вона не тільки себе підставляла під його звірську руку, а й підкладала мене. Вона не могла мене захистити, вона не могла навіть нічого йому сказати, коли він знущався наді мною. Я проклинав себе за те, що я народився. За те, що Бог не віддав мою долю іншій сім'ї. Нехай би я жив в нестачі, нехай би в мене була тільки сама мати. Але це була би мати, яка від всіх бід мене би змогла захистити.

Бути матір'ю - це велика відповідальність. Відповідальність за чиєсь життя. Тоді, чому ці жінки, які народжують від лютих звірів, не тікайть стрімголов від них для того, щоб зберегети фізичне і психічне здоров'я своєму малюку. 

Мені було дуже боляче усвідомлювати, що я теж потихеньку ставав агресивний, що я міг обізвати матір, чи штовхнути, коли вона мене дратувала. При звірському вихованні можна виховати тільки звіра. ЗВІРА, а не ЛЮДИНУ!