Глава 19

Після того вечора в ресторані Петро не спілкувався зі мною, він навіть не дивився в мою сторону. Мені було якось байдуже, адже жодної хвилини, коли він був поруч, я не відчувала до нього нічого...НІЧОГО. Він для мене був захисна реація місту, яке було мені чужим, він був моїм побратимом по нещастю. Але ніяк не коханням. Коли я розлучалась зі своїм першим хлопцем мене втішала вбита горем Даринка. Мені почало її бракувати. Ніхто не витримував довгої дружби зі мною. Я була розбещеним дитям міста в маленькому місті, де всі були приїжджі. Тільки вона могла мене зрозуміти і підштовхнути до вірних дій. Проблемою було те,що я її зрадила. При чому два рази. Вперше, коли мене звабила фраза,що він міг її вбити, і вдруге, коли я мала якісь інтимні стосунки з людиною, яка мені зіпсувала всю психіку, яка ледь не вбила мою подругу і лишила її помирати, і яка дозволила своєму батьку підняти на мене руку. Я хотіла подзвонити їй. Але на моєму плечі ніби сиділо дві людини: одна з яких казала, що мені треба забувати про таку подругу, в якої є вже своя родина і турботи , якій я не зможу навіть дивитись в очі, а інша казала: Яка ще родина? Вона його не кохає і їй також зараз потрібна подруга!". Але перемагала завжди перша. 

Я мала зайти до Петра забрати свої речі . Але мені дуже соромно.

Раз колись я його побачила біля гуртожитку. Він був дуже п'яний. Він підійшов до мене і схопив мене за горло.

- Я тебе вб'ю, нащо ти це зробила? Я тебе любив!

Я почала задихатись,він відпустив.

- Я ніколи тобі не казала, але здається,що час настав. Я дуже давно, наприкінці десятого класу закохалась в одного хлопця. В нас було спільне горе, він з батьком на машині збив дівчину, а я була винна в тому,що вона в стані афекту, бігла вся в сльозах додому. І тоді сталась ця трагедія. Я не хочу розповідати тобі історію цього нещасливого кохання, але я досі не могла його забути, і коли я його побачила,щось в мене в душі перегоріло. Адже він був моїм першим. Першим хлопцем. Я ніби поринула в час чотири роки тому. Я напевно надто хвора, адже втрачати такого ідеального хлопця, як ти, це просто смішно!

- Я тебе ненавиджу!,- і полились сльози в нього з очей.

- Я сама себе ненавиджу. Але мені було добреп з тобою. Я реально з тобою про нього забула. Ти даси мені ще один маленький шанс? Я обіцяю,що більше ніколи тобі не зраджу! Я попросту не зможу тобі брехати!

Він пішов. Пішов і більше не повернувся. Не повернувся аж до того моменту, як я вже виходила заміж за іншого..