Глава 13

Мені здається, що дівчина стає жінкою самі під час пологів, а не як. прийнято вважати, після першого сексу. Мій чоловік був зі мною на пологах. Це була просто неоцінена підтримка. Мені здається, що має вийти закон, щоб жінки народжували виключно з батьками дитини. Тоді б , можливо менша частина чоловіків покидала б матерей своїх дітей, і забували допомагати їм. Перейми в мене почались о десятій годині ночі. Перша моя думка була піти помити голову. Я дуже хотіла, щоб дитинка побачила мене гарною. Ми з чоловіком не знали стать дитинки. Всі УЗД, ми просили лікарів не казати, кого ми чекаємо – хлопчика чи дівчинку. Мені було так цікаво,на кого схожа дитинка. Я так хотіла її побачити, хотіла, щоб вона потримала мене за пальчик, щоб я відчула її тепло на шкірі! Я, коли завагітніла, ніби прокинулась від спячки, моє життя наповнилось сенсом і з’явилась людинка, заради якої я була готова на все! Народження дитини стимулює до самовдосконалення, ти не маєш ані шансу на помилку. Ти маєш нести її в світ тільки щастя і добра. Коли ми приїхали в лікарню, на тридцять хвилин мене розлучили з чоловіком. Це були найтяжчі тридцять хвилин у моєму житті! Поки перевіряли, чи дійсно почався пологовий процес, робили все необхідне, він чекав мене за дверима. Я не уявляю, якщо б увесь час пологів нас розділяли двері, це, якось нечесно, обмежувати батька дитини в часі,проведеним з ним від його народження. Це якось нечесно, що жінка має терпіти весь цей жах насамоті, без єдиної рідної людини поруч. Перейми тривали десять годин, кожні пів години для мене тягнулись, як день. Мій чоловік мене підтримував і допомагав справлятись з жахливим болем. Він так перехвилювався, що коли сунув до мене обігрівач, бо в палаті було надто холодно, розбив його. В мене все ніяк не відкривалась матка на достатню ширину для виходу дитини. Я почала втрачати свідомість,коли зайшла лікар і сказала,що можна вже починати народжувати. Вони поставили мені вже,напевно, мільйонну крапельницю і повели мене на стіл народжувати. Самі пологи тривали приблизно шість хвилин. Я вже не витримувала того болю, тому я зібрала в кулак всі сили, які в мене залишилась і допомогла дитині вийти якнайшвидше. Ніколи не забуду той момент, коли ,НАРЕШТІ!, я побачила своє маленьке диво . Це була дівчинка! Дівчинка, я так її чекала! З першого погляду я зрозуміла, що це Тетяна! Марчук Тетяна Марківна! Моя чарівна і найкраща принцеса.