Глава 12

Він помер у мене на руках. Він згорів від пневмонії навіть не дочекавшись швидкої. Його раптова хвороба дала нам лише три дні. В перший день у Остапа дуже сильно боліло горло, і він з його батьками не хотів звертатись до лікаря. Остап вважав, що це всього на всього звичайнісінька застуда. Батьки відпаювали його чаєм і змушували розсмактувати таблетки. Я напередодні з ним дуже серйозно посварилась. Дізналась про те,що він збирається вступати в Київ. Він хотів,щоб я або їхала з ним, або залишалась його тут чекати. Я цього не хотіла.

Я сказала йому, що не хочу таких відносин на відстані і ми не спілкувались десь тиждень…..

В другий день своєї хвороби він весь день пролежав і під вечір подзвонив мені. Він сказав,що хворіє і що дуже мене чекає, бо в нього якесь погане передчуття.

Я вважала,що таким чином він хоче привернути до себе моєї уваги і помиритись. Я не хотіла його бачити, адже він зробив мені дуже боляче,для нього мрія вчитись в Києві, і стати програмістом була важливіше за наші стосунки. Я не розуміла, як людина,без якої я не бачу свого життя ,може так легко їхати від мене, як мінімум на чотири роки. Їхати за ним я не хотіла, адже вже півтори роки, ще з лікарні, я готувалась до вступу в юридичну академію, брала участь у різних турнірах з права на міському рівні, заробляла собі репутацію. І як грім серед ясного неба прозвучали ті його слова, що він збирається до Києва. Два дні його не було в школі, я подумала,що він просто прогулюю.

Я прийшла до нього на третій день, коли йому вже стало легше. Я побачила, що він дійсно хворів, але я і подумати не могла, що все так серйозно.

-Нарешті ти прийшла, я так тебе чекав, я боявся, що ніколи більше тебе не побачу!

-Тобто, що ти мене не бачитимеш, коли поїдеш на навчання, тебе не хвилює! А коли трошки нежитю і кашлю, то вже все – кінець світу!

-Вибач мене! Я з сьомого класу марив Києвом! Я хотів вивчитись на програміста і створити сім’ю саме в цьому місті на Дніпрі!Вибач за те,що в мене є мрії!

-Ти з мене знущаєшся? Хочеш назвати мене егоїсткою? Ти ні разу мені навіть про це не сказав! Якої ти очікував реакції?

-Мені важко говорити, але я хочу,щоб ти знала, якщо ти тільки скажеш мені, я залишусь і буду поруч з тобою! Хочеш? Хочеш, я навіть вивчусь на юриста і буду з тобою перебирати де-інде юридичну документацію?

-Я не хочу ламати тобі життя!

-Ти мені його ламаєш тим, що ображаєшся так довго на мене! Я не можу спокійно жити, знаючи, що десь ти ходиш на мене і злишся. Я тебе люблю!

Я підійшла до нього і хотіла обійняти, але я тільки я доторкнулась до його шкіри відчула неабиякий жар. Мені стало дуже страшно. Я побігла в кімнату до його батьків взяти градусника і наполягати на тому,щоб вони викликали швидку.

-Серафімо Вікторівно! Треба терміново викликати швидку! У нього по тілу жар, ніби в пустелі Сахара!

-Дариночка, йому ж стало легше !

-Будь ласка, послухайте мене, краще помилково визвати!

Мати кинулась викликати швидку. Але,коли ми забігли до нього в кімнату, його тіло палало. Це були останні хвилини його життя.

Я почала плакати і цілувати його в чоло, його мати просто стояла в шоці біля вхідних дверей, і не могла повірити,що це наяву.

Він промовив:

-Дарино, ти все моє життя, я тебе люблю і буду з тобою завжди! Я тебе тоді врятував і ти мене врятуєш!

І він заплющив очі. Заплющив і більше не відкрив. Пролунав дзвінок у двері, то була швидка. Потім все було як в тумані. Констатація смерті, моя істерика,його мати забрала швидка, адже в неї стався серцевий напад.

Я йшла додому в стані,ніби знову мене переїхала машина. Я не могла собі пробачити того, що цей останній тиждень його життя , я була не з ним. Я ніколи собі цього не пробачу. Я хотіла вмерти замість нього. А ні, я померла разом із ним.

Я побачила на зупинці сиділа моя однокласниця Анжеліка. Вона була вся в крові. Я злякалась,що з нею теж щось не так. Підбігла до неї, а вона плакала,що не зможе жити без нього. Я не зрозуміла звідки вона це знає. Але вона мала на увазі не Остапа. В цей день померли три молоді людини : Остап, Дарина і Анжеліка. Один помер фізично і його закопають в землю, а дві ще будуть ходити в здоровому тілі з хворою душею.