Глава 11

Я познайомилась з Анатолієм, як тільки почались практичні заняття. На перших лекціях його не було. Коли він зайшов на практичне, мені здалось, що він дуже схожий на Остапа…мого Остапа. Я почала з ним розмову перша.

-Привіт,мене звати Даринка, я з Харкова, було би дуже приємно познайомитись!

-Харків….то Харків! Анатолій!

І після цього жодне бажання спілкуватись зникло, знову людина, в якій я побачила його , мене розчарувала . Я намагалась загасити біль втрати спілкуванням будь з ким. Анжеліка не брала від мене трубки, казала,що дуже зайнята, і що не може зрозуміти , чи подобається їй якийсь Петя, чи ні? Вона розповідала мені все літо про свої відносини з тим…. а я навіть не змогла їй зізнатись в тому,що любила його всі дев’ять років навчання , і що саме тому тоді в нас з нею сталась та фатальна сварка. Я навіть це і промовити б не змогла, що я могла любити когось, окрім Остапа. Я намагалась не ускладнювати ситуацію любов’ю , яка вже була і не варта уваги, адже єдина людина , заради якої варто було мені жити був той,хто виходив мене тоді в лікарні. Він був дуже самозакоханим хлопцем, який вважав,що розумніше його на цій землі тільки сам Бог. Він знущався зі своєї мами, коли вона його просила допомогти їй по дому , він повчав всіх своїх родичів і робив вигляд, що в нього досвіду більше ніж в багатьох дорослих людей. Він не сприймав мене на початку нашого спілкування. Вважав, що його «пацани» не зрозуміють його, якщо він буде на рівних спілкуватись з дівчиною. В нього був брат Ярослав, який був його повною протилежністю. Він був старший за нього на два роки, він залицявся до мене і хотів відносин. Кожного дня він зустрічав мене біля гуртожитку і вів в університет, але не доводив мене до входу, бо боявся , що його агресивний брат нас побачить.

Мені було по-людськи його шкода, хоч він був старший за нього, але той не давав йому зовсім волі. Волі вчиняти так, як він хотів. Він завжди спекулював своєю матір’ю. Особисто ніколи не допомігши їй, Анатолій завжди апелював до брата, що він поганий брат та син. Ярослав був дуже чуйний і чуттєвий, в нього була по-справжньому красива душа, але ця душа не витримала і він поїхав на заробітки в Чехію і більше не повернувся.

Анатолік – так називали Анатолія. Завжди в собі впевнений, і навіть після втечі брата, він вважав його трусом і не гідним бути його братом. Я ніколи не розуміла, як від одних батьків могли народитись такі два, абсолютно різні і не схожі не зовнішньо, не внутрішньо, діти.

Анатолік не знав,що ми спілкувались з ним. Він вважав,що його брат, ніколи б не звернув увагу на таку, як я.