Глава 10

Він розповів їй про те,що саме вони з батьком збили Дарину зі слізьми на очах. Він розповідав, що набирав швидку, але тато грозився вбити його, якщо він комусь про це розповість. І ось це слухала я! Звичайній людині про це не розповіш. Отож, справді, він мене кохає! Серце калатало від того , що мені довірили таку страшну таємницю. А йому розповіла про те,що винна більше в тій аварії, про те, що не принизивши її тоді, вона би не трапилась їм на дорозі. Нас зблизило спільне горе. Горе , яке носило назву « роковий випадок». Я і повірити не могла,що хлопець, якого я зустріла, гуляючи з однокласниками наш спільний знайомий і винуватиць трагедії з Дариною. Мені легше було жити з думкою, що винна не тільки я. Що, можливо, є люди, які ще більше наблизили її до смерті в той ранок. Я егоїстично намагалась себе виправдати. Коли я бачила Остапа,моє серце розривалось на шматки, його пожирало горе. Єдине ,що мене рятувало від самобичування – це зустрічі з ним. Я вважала,що це доля. Я вважала, що нам судилося бути разом,раз ми переживаємо одне й те саме горе. Він боявся, що Дарина згадає, хто її збив. Він боявся, що його батька посадять до тюрми, а я підтримувала його, говорила, що поговорю з нею. Я пам’ятаю її очі, коли підходячи до школи , вона побачила нас з ним. Я думала,що вона згадала, що він тоді також був в машині. Але, потім вияснилось, що справа була не в цьому. Він був моїм першим хлопцем. Першим хлопцем, якому жодної хвилини я не брехала. Першим хлопцем, яким мав стати і останнім. Першим хлопцем, з яким я стала жінкою. Він був для мене всім. Ми цілувались з ним постійно,я вдихала запах його волосся, і мені здавалось, що саме так пахне щастя.

Його батько був дійсно дуже суворим. Він дійсно, як мені здається, міг би вбити людину. Він тягав його за шкірку при всіх за будь-яку непослуху. Він як з цепи зірвався після того, як наїхав на людину. В ньому померла людина.

Я виправдовувала вчинок свого коханого неадекватністю його батька. А потім, підслухавши нашу з ним розмову про той випадок, батько побив мене на очах в нього і вигнав с хати. А він після цього жодного разу мені не подзвонив. Жодного разу!

Коли я плакала на зупинці, до мене , раптом, підійшла Дарина, підійшла і сказала,що Остапа більше немає.