Глава 4

Він помер від запалення легенів, не доживши до випускного всього три тижні. Я не могла з цим змиритися. Я вважала своїм обов’язком добитись всього,що хотів він за життя. Виконати всі його мрії, тільки в своєму тілі. З тої хвилини, як він помер, я задихалась від нестачі його в повітрі, я не вірила,що життя може бути таким нещадним до солодкої юності. Анжеліка намагалась підтримувати мене, була зі мною постійно, як тоді, коли мене збила автівка. Я не вірила,що якщо я пережила тоді це, що він не зможе цього побороти. Я дала собі обіцянку стати успішним програмістом, вступити до столиці і купити собі квартиру і машину, машину кольору мокрого асфальту. Все, як хотів він! Коли я проводжала Анжеліку в далеку путь в мене було дуже погане передчуття. В мене розгорялась паранойя, з якою я не могла боротись. Неначе все на світі, що я люблю має померти. Неначе, окрім поганого мене нічого не очікує, і все життя сполошна аварія. Мене звуть Дарина. Дарина Антіпова. Я була безнадійно закохана в хлопця, батько якого, збив мене машиною і кинув помирати. Саме та Дарина, коханий хлопець якої, навіть не вибачився після цього інциденту і біг від мене при кожній можливості. Саме та Дарина, подруга Анжеліки, яку потім ще втішала,коли той хлопець її кинув. І саме я втратила єдину людину, яка мене кохала на сімнадцятому році свого життя. Я пообіцяла на своєму балконі на восьмому поверсі в ніч з травня на червень, що я стану успішною, що всі мрії, які жили в душі у мого померлого хлопця я здійсню, що я навчусь жити тільки заради нього. В той ранок, коли моя подруга тільки під’їжджала до свого маленького міста на заході країни , своє майбутнє мала дізнатись і я. Я мала дізнатись чи виповнюються мрії …..його мрії.