Глава 3

Даринку покинули на дорозі вмирати, все її тіло було перебито залізним чудовиськом, калюжа крові, в якій вона лежала, починала темніти і робитись багряного кольору. Остап йшов з першого дзвінка додому, як раптом, побачив на повороті в арці лежала його перебита однокласниця. Вона задихалась, вона не розуміла, де вона є, що з нею відбувається, як раптом вона побачила лице однокласника, який постійно з неї насміхався і дражнив в школі . Він був наляканий, він одразу почав викликати швидку,питати ,як вона себе почуває і з її телефону намагатись подзвонити її батькам. Їй не хотілось жити,вона,напевно, назавжди запам’ятає ці очі наляканих батька і колишнього однокласника, які її збили. Батьки Даринки були на місці злочину вже за двадцять хвилин, мати плакала, в неї була шалена істерика, а батько не міг змиритися з тим,що його улюблену дитину кинули помирати в цій темній арці. Даринка мовчала, приїхала поліція, вона робила вигляд, що сильно вдарилась головою і нічого не пам’ятає . Остап також був дуже наляканий , йому було дуже лячно, що тої, над котрою він знущався довгі дев’ять років, може не стати сьогодні вночі. Від однієї тільки думки, що з нею може щось статись в нього починали литись сльози , які він не міг приховати від оточуючих. Ця жахлива аварія стала початком. Початком любові Остапа до бідолашної Даринки.

Наступного дня Остап не пішов у школу. Він лежав в своїй кімнаті і дивився на телефон, якого він боявся. В будь-який момент телефон міг би принести йому страшну звістку, страшну звістку про стан своєї шкільної знайомої.

Він думав про неї кожну хвилину вночі, згадував , як вона плакала,коли він з друзями ображали її. Згадував все погане,що він їй робив і щиро ненавидів себе за це. Він би не пробачив собі, якщо б вона померла. Він хотів піти до неї, заради того,щоб доглядати за нею і бути поруч.