Розділ 23. Перший політ.

Минуло два довгих тижні після того, як я випила ліки й розплющила очі. Та одужання на тому тільки розпочиналось, за той час що я лежала у гарячці, я неймовірно ослабла й схудла. Мені було важко відновитись, апетит був препаскудний, а тіло наче вчилось заново рухатись. Час від часу, мене охоплював розпач, що я ніколи не повернусь до попереднього життя, до себе. Та я проганяла його, думаючи про майбутнє, не так своє, як свого народу. Моє королівство зараз залежало від мене. І це так сумно, а ще я усвідомлювала наскільки велику жертву маю принести. Власне життя! В це не у контексті померти, а навпаки, я мала жити, одружитись із Владикою та народити йому спадкоємця. Щоб Аберія не стала колонією Дракстауна, а її люди - рабами. Довгими вечорами, я лежала й думала про це. 
За ці два тижні, до мене часто приходив Владика, він говорив про руни на моїй спині, їхнє значення, та натякав, що хоч рани загояться та руни залишаться й вплинуть на мене. 
Мені було важко це усвідомити, особливо, коли я зовсім не відчувала змін у собі. 
Поволі моє самопочуття покращилось, сили повертались по краплині день за  днем. І навіть настав день коли рум'янець з’явився на обличчі і я змогла посміхатись. 
І ось я стою перед дзеркалом, одягнена в красивезну сукню, пошиту на замовлення в найкращого кравця Аберії, Джуліанна. 
Сукня виготовлена з високоякісних матеріалів і має декілька шарів, що додають їй об'єму та розкішного вигляду. Мереживні деталі прикрашають верхню частину сукні, створюючи вишуканий і елегантний ефект. Сукня має корсетний верх, що підкреслює фігуру та створює ефект осиної талії . Розкішна спідниця спадає з талії й розширюється до низу, утворюючи розкішний об'ємний шлейф. Шлейф прикрашений мереживними деталями, що додає ще більше розкоші цьому наряду. 
Ця сукня також має довгі рукави з прозорої тканини, що окутують руки, створюючи романтичний образ. 
Хвилі темного волосся спадали до талії. А спереду волосся було заплетене у колоски й скріплене на потилиці золотою шпилькою. 
Жаль що зараз ніч, бо виявляється, дракони свій перший політ здійснюють у місячному сяйві. А ще дуже жаль, що я одягну хутряний плащ на цю красу й каптура на голову, бо в Ерелані дуже холодно. 
То навіщо я взагалі вдягла цю сукню? Та тому, що побувавши на волосині від смерті, я зрозуміла, що так і ні разу її не вдягла, а вона така красива… 
Першій політ дракони мали здійснити раніше, та його перенесли аж на сьогодні, і виною тому зайнятість Владики, який як виявляється, є обов’язковим гостем. 
— Пані, Владика чекає на Вас на низу. 
Постукавши зайшла Мілада. 
— Так, я уже йду. 
Я взяла в руку плаща й ми разом вийшли. 
— Пані, я буду чекати на вас, щоб допомогти зняти сукню. 
Я глянула на дівчину, вона молода, років тридцяти, мала русе волосся й одягнена як і всі слуги у замку в сірий одяг, який зовсім не привертав уваги. А ще вона була втомлена. Під очима сині круги, самі очі сумні, волосся скручене у тугий пучок. Руки із загрубілою шкірою та брудними пальцями. 
— Міладо не потрібно, лягай спати, відпочинь, я справлюсь. 
— Дякую, пані. 
Дівчина аж зупинилась після моєї відповіді. 
А я задумалась над тим, як же я сама зніму сукню? Шнурівка корсету знаходиться нижче спини. Чи зможу я її досягнути й розшнурувати? 
Добре, що рани загоїлись, тільки залишились світло рожеві рубці виведених рун. Ліки магічним образом вилікували мене від чорної плісняви. 
Владика стояв уже одягнутий у плач, чорний зі срібною вишивкою на передпліччях. 
Коли він мене побачив то підняв брови вверх, та на жаль нічого не сказав, окрім. 
— А тобі не буде холодно? 
Демонстративно я одягнула плащ та каптур. І ми вийшли із фортеці й сіли в екіпаж, який везли породисті скакуни. Та їхали ми не довго, й зупинились на величезній, просторій рівнині, де уже зібрались усі жителі Ерелану, фортеці та запрошені гості із Дракстауна. Ми зайняли відведений для нас п’єдестал із кріслами. Коли йшли попри натовп, то усі схиляли голови. А ще сиділи тільки ми. 
До нас підійшла молода пара, хлопець та дівчина, виглядали вони дуже юними й були без верхнього одягу. Хоч мороз заволодів повітрям. 
— Благословляю тебе Янос та тебе Юноно налегкий політ. Нехай він буде плавним. А крила міцними й швидкими. 
Янос з Юноною вклонились Владиці й перевели погляд на мене. Невже і я маю щось сказати? 
— Нехай ваш перший політ буде безболісним та легким як помах крил метелика. 
Що я за дурню щойно сказала? Побажала драконам, щоб їхній політ був як помах крил метелика? Я мало не почервоніла від сорому, та тримала себе в руках, не хотіла сороми Владику. 
Молоді люди покинули нас та стали обличчями до місяця. Усі раптом притихли й почалось основне дійство, заради якого ми усі й зібрались. 
І під срібним сяйвом місячного променя на полонині відбулось надзвичайне перетворення. Прекрасна дівчина тихенько здригнулась, коли чутно прокотився перший грім. Хоч небо було ясне і вкрите зорями, тому звідки звуки грому? 
 Її очі заблищали яскравим світлом, шкіра змінилась на гладеньку, блакитну луску.
Розкриваючись, могутні крила з'явилися на спині. Тіло перетворилося на дракона - символ сили й величі. 
Біля дівчини юний хлопець, зі зворушенням дивлячись на неї. З миттю надзвичайної магії, хлопець так само перетворився на дракона, його чорна шкіра покрилася золотистими лусками, а лапах виросли шипи, як і на довгому хвості. 
Над парою, вже двома драконами, зависла мить напруженої тиші, але потім вони одночасно розправили крила. Перший політ пари був наповнений гармонією та співзвучністю, ніби вони були створені для цього моменту. Холодний вітер ласкаво обіймав їх, а блакитне небо було їхнім найкращим покровителем. 
Вони стрімко піднялися вгору, підкоряючись магії неба. Кожний їхній маневр був витонченим і граціозним, їхні крила блищали яскраво на тлі бездонного простору. Легкий рев виходив з їхніх могутніх горл, навіюючи відчуття незалежності та волі. 
Дракони кружляли у повітрі, створюючи враження непорушного танцю. Вони перепліталися, мов річки, здіймаючи високі валунці енергії, що звучали як музика у вічному безмежжі. 
Видовище зачаровувало, на це можна дивитись вічно. Та мені раптом стало цікаво. 
— А при трансформації дракони відчувають біль? 
Даримир різко глянув на мене, обдаровуючи здивованим поглядом. 
— Чим сильніший дракон, тим більший біль він відчуває при перетворенні. 
— Завжди, чи тільки під час першого польоту? 
— Завжди. 
Ой, не чекала такої відповіді, я навіть не підозрювала. 
Та поки я думала про це, дракони почали приземлення з неба на землю, і щось пішло не так. Чорний дракон із золотими лусками, тобто Янос, поставив передні лапи на землю і по інерції покотився всією вагою свого тіла вперед. Звуки падіння були гучними. Й одразу як хлопець зупинився то перетворився на людину. Юнона приземлилась успішніше, і тільки трішки похитнулась та втримала рівновагу. До Яноса підбігли люди й Крістофер. 
Владика пішов теж дивитися що з Яносом, а мені сказав залишитись. Я сиділа на кріслі, зовсім сама, а ще до мене пробрався мороз і наче карав за щось.   
Через пів години Даримир повернувся й подав мені руку й ми попрямували до екіпажа. Я не хотіла жалітись що мені холодно. Але мені так холодно, що я тремтіла всім тілом.
У фортеці Владика піднявся у нашу спальню, яку я в принципі вважала більше своєю, бо дракон спав у іншій кімнаті. 
Я зняла плащ, а дракон запалив камін й теж зняв плащ, а за ним і сорочку й залишився у майці. 
— Допомогти зняти сукню? 
— Як Янос? З ним все гаразд? 
— Жити буде. Так допомогти зняти сукню? 
І Владика підійшов до мене й поставив руки на мою талію. І вони такі теплі. Як так може бути, що руки у дракона теплі, й від нього самого йде жар. А я наче шматочок льоду…