Розділ 22. Даримир Златослав.

Мене переповнювали емоції, в жилах наче текла не кров, а лава. Я уже почав проклинати той день, коли вирішив обрати Алісенту Вероніку Вернандет. Як тільки її нога переступила поріг фортеці, на мене посипалась ціла гора неприємностей. Мені здалося, що я досі спав, після Ізослави я заснув, скам’янів, замурував усі почуття та емоції, викреслив їх зі свого серця та голови. Я раціонально мислив, чітко в інтересах Дракстауна. Присвятив себе цілком своєму народові. 
Я ніколи не хотів ставати Владикою, ріс з думкою, що Владикою має бути Браніслав. Його готували, його навчали, передавали усі необхідні знання, тренували. А я навчався на «Бойового дракона». 
Бля «Бойового дракона» необхідне:
Фізична сила: Бойовий дракон повинен бути фізично потужним і мати значну силу для боротьби з противниками. Великий розмір, міцні луски, сильні кігті та зуби.
Літацькі здібності: Дракони зазвичай можуть літати, тому навички польоту і керування повітряним простором є важливими. Потрібно мати  міцні крила, які надають здатність підійматися у повітря і пересуватися швидко. 
Вогнепал: Багато бойових драконів володіють здатністю видихати вогонь. Вивчення вогню та контролю його потужності є ключовим навиком для бойового дракона. 
Інтелект і мудрість: потрібно володіти знаннями про свій світ, бути стратегом. 
Здатність до самозахисту: Бойовий дракон мають вміти захищати себе від потенційних загроз. Це включає не тільки фізичний бій, але й знання про те, як уникнути атак та застосовувати стратегічні прийоми. 
А Владика повинен володіти зовсім іншими характеристиками. 
— Даримире! — мене наздогнав Драгомир. 
Він рішуче йшов за мною й не відставав. 
— Ти ж розумієш, я повинен відправитись з тобою. 
— Ні, ти маєш бути тут, щоб приглянути за фортецею. За Алісентою. 
Я вимовив її ім’я і це принесло нову хвилю гніву. Гніву на брата, який таке вчинив. Сам не вірю, що мій брат до такого опустився, скривдив мою наречену, заразив чорною пліснявою. А руни… Руни вирізані на спині, навіть без чорної плісняви є небезпечними. Це ж магічні знаки, і вони не проходять безслідно. 
«Нівглор, Рафнір, Тремора». 
Усі три руни символізують негатив. Хаос, смерть, руйнацію. 
Руни вплинуть на Алісенту, на її характер, світосприйняття. Та спочатку потрібно щоб вона вижила. 
— Я відновив пошкоджені кристали. І як тільки хтось наблизиться, ми почуємо. Даримире, ти уже не просто «Бойовий дракон» ти Владика драконів, якщо з тобою щось станеться, це суттєво послабить позиції драконів. А лісові відьми цього й чекають… Як і Браніслав. І я знаю куди ти зібрався. 
Ми двоє дивились у напрямку пірамід. Місто Богів. Місто де зупиняється час. Священна, магічна земля. Саме воно є справжнім священним містом, не Ерелан. І саме воно є основною ціллю Браніслава, як і лісових відьом.
Я трансформував у дракона. Біль пронизала тіло, та я міцніше стиснув зуби, й терпів. Кругозір змінився, став ширшим й більшим. В подобі дракона, місто Богів здавалося ближче й ще величнішим.  
Драгомир теж перетворився на дракона. Він летів поруч мене, у подобі величезного бурого дракона із шипами вздовж усього хребта. А ще колір очей у нього був не жовтий, як зазвичай у драконів, а білий із червоними прожилками. 
Виглядає Драгомир у подобі дракона, дуже загрозливо і є одним із найкращих бойових драконів Дракстауна. 
Ми швидко добралися до міста, та найважче попереду, силове, захисне поле пройти не легко. І кожного разу прохід силового поля відбувається по різному. Я дивився уважно на поле й намагався зрозуміти, де цього разу прохід. Одна ділянка за сто метрів від нас, заблищала жовтим і я рушив туди. Довго не думаючи, влетів у вихор, який з’явився, як тільки я підлетів, а Драгомир слідом за мною. 
Мене крутило, викручувало, перекручувало в різні боки, здається, мене ось вирве. Тривало це довго, я намагався повернутись назад, та керувати своїм тілом не міг. Й коли уже почав думати, що потрапив у пастку, як мене викинуло із вихору, прямісінько під лапи статуї дракона. А слідом за мною з’явився і Драгомир. 
Я перетворився на людину й продовжував лежати на землі, що покрита кіркою льоду. Одразу відчув холод та він мені не страшний, навіть у тілі людини. Й поки лежав й оговтувався, розглядав місто. 
Піраміди височать на великій платформі, створюючи враження, що вони зникають в безмежному небі. Їхні стіни прикрашені складними рельєфами зображень драконів, виконаними в деталях. З боку однієї з піраміди видніються мальовничі сходи, що ведуть до таємничих коридорів та кімнат, де зберігаються величні скарби та артефакти, що додають місту таємничості та багатства. 
Величні статуї драконів, що прикрашають місто, є його найвидатнішою рисою. Вони височать на великих підставках, створюючи враження, що вони розглядають все, що відбувається не тільки у місті, а й у цілому світі. Статуї зображують драконів у різних позах, де вони - змагаються, літають, сплять і виглядають так, ніби вони відправляться у політ в будь-який момент. 
Драконяче місто Богів - це місце, яке дихає магією та містичністю, яке зберігає таємниці давніх часів і надихає на уяву і фантазію. 
— Можеш йти? - запитав у свого радника. 
— Так. 
— Я здається знаю де ростуть квіти золотого дракона. У саду за пірамідою стихії землі. 
І так, кожна піраміда, відповідала одній зі стихій. Як не дивно, та ми швидко дістались до потрібної піраміди й зовсім нікого на шляху не зустріли. Що і не дивно. Мешканці та гості міста знаходяться у пірамідах, що перегороджені дзеркалами часу, які стискають час і вони находяться у червоній зоні де регулюється енергія часу. 
Мешканці знаходяться у соматичному стані, який може тривати тисячоліттями. Ось так деякі з драконів і живуть по рамках людей дуже довго. Та вхід у місто Богів мають тільки обрані дракони, добре що я є одним із них. 
Ми оминули величезну піраміду стихії землі й зайшли у сад, який всупереч морозу жив своїм життям порушуючи усі закони природи. Я одразу очима відшукав квітку золотого дракона, підійшов і нарвав цілий оберемок. Та проблема, як їх доставити у фортецю? Я стою голий посеред саду у священному місті Богів, краду квіти, щоб врятувати наречену. Сказав би мені про таке хтось рік тому, я б ніколи не повірив. 
Драгомир озирався, був на погонові, що нас застукають на місці злочину. А ось я не хвилювався, я знав, що маю дістати цю кляту квітку. І коли ми уже підходили до місця вихору який пропустив нас сюди, то перед нами повстав велет. Він три метри зросту, одягнений у білий довгий плащ, із зеленими очима. Він з піраміди стихії земля, він відчув що ми взяли квіти. 
— Вас не кликали у місто і тим більше не давали дозволу щось брати. 
Від звуку голосу велетня, тріщала голова й барабанні перетинки мало не лопали від напруги. 
— Я Даримир Златослав, Владика драконів і мені потрібна квітка золотого дракона, щоб врятувати наречену. 
Я з викликом дивився на охоронця, чекав його вироку. 
— Я знаю хто ти. Та з’являтися у місто Богів без дозволу, суворо заборонено. І ти понесеш покарання. 
Покарання… Нехай буде так. Я понесу покарання, головне, отримати квітку. 
— Я готовий виконати Вашу волю. 
Наступила пауза. Довга, тягуча і липка. Я перебирав безліч варіантів покарання. Та такого не чекав точно. 
— Я озвучу тобі свою ціну за квіти, коли прийде час. А він ще не настав. Поки час на твоїй стороні Владико. 
І охоронець зник. Я з Драгомиром мовчки переглянулися, не бажаючи щось говорити й порушувати зайвий раз спокій міста. Ми перетворились на драконів, я обережно затиснув у лапі квіти й пірнув за Драгомиром у вихор. 
Коли прибув у фортецю, то дізнався, що нас не було тиждень. Цілий тиждень! Хоч по моїх відчуттях пройшло не більше кількох годин. Я з острахом та передчуттям найгіршого кинувся до кімнати Алісенти. Квіти я продовжував нести, як найбільшу коштовність. У спальні я застав нову рабиню та Крістофера. Вони сиділи біля Алісенти й протирали їй спину якоюсь настоянкою із трав, і змочувань губи водою. 
— Як вона? 
Я подав лікарю квіти й невідривно дивився на Вернандет. Здається вона схудла до стану- кістки обтягнуті шкірою. А спина її була майже повністю покрита чорною пліснявою. Пори паразита ромалювали її спину, а з ран виділялась чорна слизюка. Від цього видовища, мене переповнювало безсилля та безнадія. 
— Погано. Пліснява прогресує, Пані уже кілька днів має гарячку й не приходить до тями. 
Крістофер відповідав мені по дорозі до дверей, він ніс квіти золотого дракона з неабиякою обережністю. 
— Зілля майже готове, додам останній інгредієнт та одразу повернусь. 
Я відіслав рабиню й сам протирав рани і змочув губи водою й був на грані розпачу. Вона помирала, життя потрохи покидало її, а лікар все не приходив. Я кілька раз психував і посилав Драгомира поспішити його, та радник повертався ні з чим. 
А коли нарешті Крістофер явився я був на нього лютий мов дикий звір. 
Він звелів мені підняти Алісенту, рабиня теж прийшла і прийнялась перебирати ліжко. Я тримав наречену й не вірив, що вона настільки легка, здається, вона зовсім нічого не важила. Ми спробували її розбудити, та нічого не виходило, і тоді лікар вливав по краплині золотої, лікувальної рідини їй у рота, який сам же привідкрив. Далі він звелів мені знову покласти її на ліжко і прийнявся промивати рану ліками, він вилив цілий флакон на рани й обережно протирав мокрим рушником. І пліснява з ран зникала, чорні прожилки на спині на моїх очах зменшувались. Я радів затамувавши подих. 
І знову намагався її розбудити, щоб вона випила самостійно ліки. Я гладив її по щоці та голові, ніжно прибирав мокре від поту волосся з губ.
Ми повторили процедуру, я тримав на руках Алісенту, рабиня перебирала знову ліжко і сталось те, чого я так чекав. Вона відкрила очі.