Розділ 21. Ліки.

Владика покинув мою кімнату, на прощання він нічого не сказав, тільки затримав на мені свій погляд довше, ніж зазвичай. Його очі дивились на мене так… Наче бачать в останнє і він прощається, й хоче запам’ятати кожну деталь - мене. Що здалось мені дуже дивним. 
Драгомир покину кімнату, слідом за Владикою. А от лікар залишився. Він дістав з сумки кілька баночок і почав з’єднувати їх у точній послідовності. 
— Що ви робите? — запитала, не витримавши мовчанки. 
— Готую вам знеболювальне. 
Він допоміг мені присісти, і я не могла не припинити не морщитись від болю, стискати зуби, щоб не закричати. 
— Пийте. 
Пахло травами та я не дуже хотіла пити рідину, не знаючи складу. Але все одно випила. Гіркота довго не проходила, як і біль. Та коли все припинилось, я змогла нормально дихати. Ліки допомогли, і я навіть посміхнулась. 
Крістофер покинув мою кімнату, даючи мені час привести себе у порядок. 
Через пів години, ми стояли в оранжереї, на столі стояв чай та легкі закуски. Я не мала апетиту та заставила себе з’їсти шмат хліба з вершковим маслом. 
— Чому ви обрали професію лікаря? Чула, що у драконів, лікарі не ціняться і їх майже немає, через те що дракони… 
— Так, ви праві, дракони не хворіють, при пораненнях зцілюють себе. Та обрав я цей вид діяльності, ще дуже давно, коли велась війна рас. Війна сама по собі жорстока річ, а особливо, коли у ній беруть участь відьми, що вміють накладати прокляття. А ще коли дракони та відьми по різні сторони барикад. 
Лікар замовчав, його очі стали скляними, він не бачив мене, хоч дивився, та впевнена, бачить він ті події. Але найбільше мене здивувало, що Крістофер настільки старий, навіть древній. Війна ж була сімсот років тому. 
— Вам справді сімсот років? — дивилась на дракона і не вірила у це. Це не реально! 
— І так і ні. Час дивна річ, особливо для драконів. Ви люди, ви живете по іншому, у вас інше сприйняття, бачення. 
— Чому дракони у війні рас, стали на сторону людей? 
Питання, яке цікавило не тільки мене, а мабуть, усіх людей. Якби не дракони, ми - люди, ніколи б не виграли, точніше, виграли дракони. А ми б без них не вижили. Інші раси сильніші за нас. 
— Пані, думаю, вам краще зберегти сили, знеболювальне діятиме не довго і з кожною новою дозою все зменшуватиме свою дію. Тому вам краще показати мені усе тут та якщо Ваша ласка, допомогти готувати зілля. Бо мій досвід у цьому питанні дуже обмежений. Я переважно готую прості ліки й роблю це дуже рідко. 
І ми прийнялись до роботи. Ретельно дотримувались рецепта. Усе робили в точності, різали, сушили, варили, терли. Поки мої руки були зайняті, були зайняті й думки. Та як тільки ми завершили, біль повернулась з новою силою. Я знову випила знеболювальні ліки та лягла відпочивати. Апетиту не було, як і сну. Тому я просто лежала на животі й нав’язливі думки роз'їдали мене. 
Думала про Владику й те, де саме він має знайти квітку золотого дракона. От просто уявлення не маю, де вона може бути. А ще про старшого брата Даримира - Браніслава. 
« Навіщо він це зробив?» 
«Що хотів цим сказати?» 
«Чому він не Владика драконів» 
«Чому він не мертвий як усі вважають» 
Безліч чому… 
А про те, чи допоможуть мені ліки, і чи зможе дістати Владика останній інгредієнт, взагалі мовчу. 
Біль повертався, знову і знову, я пила знеболювальне та воно як і казав лікар, зменшувало свою дію. А потім взагалі настав час, коли воно не допомагало, і я поринула в сон. Час від часу прокидалась та біль виснажував мене і я знову провалювалась у сон. А ще я втратила лік часу й не знала навіть чи день, чи ніч. 
— Алісента… Алісента, прокинься… 
Хтось ніжно погладив мене по голові, відкинув волосся зі щоки. 
Я відкрила очі й побачила Владику. Він тримав мене на руках, а одна з дівчат, що прибирає у фортеці,(не буду нікого називати рабами, категорично) змінювала простирадла, які були з кривавими та з чорними пятнами. 
— Прокинулась? 
— Так, — свій голос я навіть не впізнала. 
— Тобі потрібно випити ліки. Рани ми уже промили. 
І тільки зараз я помітила Крістофера, що стояв за Владикою. Лікар був із підкачаними рукавами, та в білих рукавичках, що вимащені чимось чорним. 
Лікар зняв брудні рукавички й коли дракон поклав мене чисте ліжко, Крістофер подав мені флакон із золотою рідиною. Очам своїм не вірю. Невже це ті самі ліки «Квітка золотого дракона»? Я випила, на смак не дуже, надто гостре й концентроване. 
— А тепер ще поспіть, коли прокинетесь, вам стане краще. 
Я лягла на живіт й заплющила очі.