Розділ 18. Страх.

Я задихалась від бурі нових відчуттів та страху, який стискав усі мої нутрощі. Навіть не знала, що я така страхопудка. Він різко зупинив поцілунок та відпустив мене, навіть відштовхнув, ніби усе було добре, та раптом різко перемінилось й щось пішло не так. Я перелякано дивилась на нього, він як і я важко дихав, його грудна клітка підіймалась й опускалась й він був дуже напружений. Складалося враження, що якщо я до нього хоч доторкнусь, то він вибухне. А очі… його очі палали полум’ям. Це було страшне видовище, а ще на мить мені здалось що його зрачки із круглих перетворились у вертикальні. 

— Іди спати, — проричав він.

Чим спантеличив мене. Не цього я очікувала. А очікування, це ще гірше. Краще б це уже сталось, і я припинила боятись настання вечора. Хоча…

— Іди спати, — знову проричав. 

Не стала зволікати, буквально вибігла. У спальні відразу лягла на ліжко й накрилась ковдрою, намагаючись не думати про те, що щойно відбулось. Заснути не вдавалось, серце продовжувало колотитись. Я все ще думала, що Даримир прийде, та він не приходив.

Та серед ночі, крізь сон я почула як кимось зайшов. І цей хтось наче карався. Я проганяючи сон відкрила очі, в кімнаті було темно й спочатку подумала, що мені здалось. Та перед мною повстала фігура у темному плащі в каптурі. Інтуїтивно одразу зрозуміла, що це не Даримир. І тільки відкрила рота, щоб заверещати, як мій рот стиснула чоловіча, груба рука. Долоня так міцно стиснула, до болю, мабуть, на щоках залишиться відбиток пальців.

В мені прокинувся первісний страх, я почала вириватись та битись руками. Та чоловік грубо зловив мене іншою рукою за горло й притиснув до ліжка. Далі він буквальна навалився на мене своєю чималою вагою, нахилився до вуха й проривів.

— Тссс, інакше Дарику, доведеться шукати нову іграшку, бо ця зламається.

Моя кров застила в жилах, перестала дихати й намагатись вирватись. І тільки тоді коли моє тіло обм'якло, він перестав стискати горло.

— Зможеш передати від мене послання Владиці?

Наче в мене є вибір. Я хитнула в знак згоди головою. 

Якщо він хоче, щоб я передала послання, то навряд уб’є мене. Хоча, хто зна, що діється в голові у цього психа.

— Я заберу руку, та не здумай кричати.

Він досі був нахилений до мене надто близько, настільки, що його губи торкалися мого вуха, а вага тіла мене мало не задавлювала, від чого важко було дихати. 

Знову хитнула головою. І він піднявся, й одразу без попередження перевернув мене на живіт й знову навалився на мене зверху. Мій рот був притиснутий подушкою, тому я б все одно не закричала, як би не старалась. 

Здається зараз в мене станеться панічна атака, я починала важко дихати й захлинатись власними емоціями. У мене таке бувало, як загинули батьки. З очей текли безперервно сльози. Що ж далі? В голові думки спливали бурхливим потоком, що він мене зґвалтує, чи задушить, чи ще щось жахливе зробить.

Він різко потягнув нічну сорочку вниз, вона затріщала й порвалась. Я уже в голос схлипувала й паніка ось накриє мене. 

— Як гидко торкатись до людини. Повірити не можу, що він обрав для продовження роду - жінку з людського роду. 

Він знову нахилився до мене й шумно втягнув повітря, вдихаючи мій аромат.

— Хоча ти гарно пахнеш…

Я і тремтіла і плакала, й розуміла, що повітря мені катастрофічно не вистачає, аж надто сильно притиснула моя голова до подушки.

— А тепер доведеться трішки потерпіти.

Знову цей шепіт в якому відчувалось божевілля… До мене дійшло, що він справді божевільний, без перебільшень. Він хворий, його інтонація, шепіт… 

Біль… холодне лезо ножа доторкнулося до моєї  спини й спричинило різкий, пекельний біль. Я заверещала, а хворий виродок ще дужче притиснув мене до подушки. Не знаю скільки це тривало, і скільки разів втрачала свідомість.

Він знову перевернув мене на сину яка боліла. Ще ніколи в житі мені не було так боляче. 

— А тепер спи.

Він подув на мене і мене накрила темрява.