Розділ 16. Трапеза.

Вечеряла я в оранжереї сама. Владики у фортеці не було й уявлення не маю куди відправився. Апетиту теж не було. Все думала про вечір і те, що відбудеться далі. Чим менше часу, залишалось до назначеної години, тим більше я хвилювалась. Мої руки почали труситися, живіт зводило спазмом. Я чесно, не знала навіть, як мені буде краще. Чи завагітніти й народити, чи через місяць повернутись в Аберію? Для мого королівства, перш й варіант кращий, звісно ж, бо переходити у володіння драконів не хоче ніхто. А для мене, що краще для мене? Я так давно сама себе це запитувала, що навіть не звично. Я настільки глибоко переконала себе, що маю зробити все для Аберії, що про власні бажання не думала зовсім. 

Прийняла ванну, одягнула просту сукню оливкового кольору й нервово ходила туди сюди по кімнаті, а коли стрілки на годиннику зупинились на дев’ятій. То моє серце почало стрибати мов божевільне.

Уява малювала картини, що Владика ось увірветься у двері й не стане говорити нічого, просто накинеться на мене. Спливло десять хвилин і моє хвилювання набрало ще більшого апогею. Я кусала губи, гризла нігті. А на кінець вийшла на балкон. Холодне повітря проникла у легені й отверезило мене, й почало заморожувати. Справді було дуже холодно. Та я продовжувала стояти наче примара, чекаючи власного кінця. Й коли побачила золотого дракона в небі, то всередині все обірвалось. Він величезний, повірити не можу, що він справжній, а не плід моєї фантазії. Його тіло покрите лускою, впевнена, що вона міцніша за метал. І луска виблискувала у місячному сяйві. Він випустив вогонь, величезну клубу диму освітила все довкола. Я з переляку відстрибнула до дверей балкона й здається оціпеніла. Не могла не дивитись на дракона, такого сильного, й могутнього. Розмах крил сягав… Та я уявлення не маю скільки метрів, ніколи не була сильною в математиці, ну приблизно метрів десять. І незважаючи на величину, рухався дракон плавно, легко, маневруючи у повітрі. 

Я одразу зрозуміла, що він побачив мене, його жовто-вогняні очі спрямували чіткий погляд на мене й утримували в полі зору, поки решта тіла, маневрувала у польоті.

Коли дракон пролітав наді мною, я побачила великі рани на його животі. Хто міг його поранити? Мене не покидала ця думка, адже дракони надзвичайно сильні й небезпечні. І я навіть не знаю, хто може на них напасти. Даримир зник з поля мого зору, та я продовжувала стояти й обіймати себе руками. І так, було дуже холодно, та я перестала відчувати його, мабуть, тому, що остаточно закоцюбла.

— Ходи в середину, бо простудишся.

Даримир стояв у дверях мого балкона. І від дракона, який щойно літав у небі не залишилось нічого, ні великих крил, ні пащі із гострими зубами, тільки очі, менші та все ті ж.

Я не рухалась з місця, і він підійшов й потягнув мене за руку до кімнати й зачинив двері. Владика був з мокрим волоссям, в майці та штанах. Від нього йшов аромат моху, кори дерев, листя.

— Вас поранено?

— Уже майже зажило. 

— Та хто це зробив? Невже у драконів є вороги?

Даримир зміряв мене ошарашеним поглядом, наче я запитала нісенітницю.

— Звісно, що є. Як інакше. 

Відповідь була простою й відкритою. Та я все одно не розуміла, хто міг бути ворогом для драконів.

— Ти хоч щось знаєш про королівства?

Він говорив не голосно та чітко і в його інтонації вібрував сарказм. 

Я не мала що відповісти, тому просто дивилась на чоловіка.

— Я хочу їсти. Складеш мені компанію.

Він не питав, а стверджував. Та я все одно пішла за ним в сусідню кімнату, де уже накривали на стіл. Дракон сів й одразу пройнявся до трапези, апетит у нього шалений. Він відкушував половину курячої гомілки, жував й брався нову кусати.

А я пила гарячий чай й намагалась відігратись. Й різко відчинились двері й зайшов Драгомир. Я вперше побачила його настільки злого. 

— Навіщо ти відправився туди сам? Лісосмуга стає все небезпечнішою, а лісові відьми винахідливішими. Вони заманюють драконів у пастки, ретельно сплановані засідки. 

— Я не міг допустити, щоб загинув ще один із драконів. А ще мені потрібно було дістати кров перевертня. Сам знаєш.

Владика був незадоволений поведінкою Драгомира, він роздратувався від того, що радник дозволив собі вриватися під час трапези й говорити з докором.

А от я навпаки, почула нову інформацію, яка мене шокувала. Бо загинув дракон, у лісосмузі? Це ж сіра зона, що пересікає кордони усіх королівств. Зона, де живуть вигнанці, вимираючі раси та дикі монстри. Але лісові відьми, це міфічні істоти, вигадані? 

І навіщо Владиці, кров перевертня? Одні питання та так мало відповідей. 

Я тримала кружку з чаєм й старалась не рухатись, не привертати до себе зайвої уваги і я взагалі-то у простій, кімнатній сукні, яка не призначена для прийому гостей.

Драгомир нарешті відпустив свою злість і глянув га мене. Вираз його був здивований, наче не очікував побачити мене тут. Він провів поглядом по мені, відмічаючи усі деталі, особливу увагу він приділив розпущеному волоссю, локони якого спали аж до талії. Мені не сподобався його липкий погляд на моїй фігурі, як і Владиці.