Розділ 13. Вечір.

Я ходила кімнатою, дивилась у вікно й не наважувалась виходити. Та й не знала куди податись, не хотіла наткнуться на Реніаміру. І як я скучаю за домівкою, Аберією, Мартою, своєю кімнатою, садом. 

Відчинились двері й зайшов Даримир, він був не в дусі, навіть його ходьба про це говорила. Він став поряд мене, дивився в мої очі й чекав… Він навмисно чекав, тягнув час, щоб спостерігати за тим як я хвилююсь і заставити ще більше.

— Мені не подобається, що ти виражаєш свою думку, в принципі. А особливо, що вона суперечить моїй.

Кілька секунд я намагалась збагнути, що він має на увазі. Що в біса несе. 

— Ти про рабів? — до мене дійшло нарешті.

— Так. Раби у Дракстауні, це традиція, яку не варто чіпляти. А твоє публічне висловлювання… Ти моя наречена, майбутня дружина й кожне слово сказане тобою має наслідки, за які відповідатиму я.

— Я не можу змінити власну думку, я проти рабства. Кожна людина вільна від народження і дракони не мають права це змінювати.

Я емоційно говорила, швидко й досить голосно не відривно дивлячись в очі дракона.

Поки він не стукнув по стіні що за моєю спиною, по мені пройшовся мороз, страх прокотився хвилею…

— Думай, вважай що хочеш, та говорити сурово заборонено. Ти мене зрозуміла?

Нічого не казала, бо правильної відповіді немає. Якщо відповім - ні, то не впевнена, що Владика прийме цей варіант й ще більше не розсердиться. Якщо відповім - так, то сама себе морально заклюю. 

Даримир однією рукою впирався об стіну, іншою доторкнувся до мого підборіддя. Мене мало током не вдарило від його дотику, така я напружена була. А він розслаблений, впевнений в собі. Як чоловік, що точно знає чого хоче і як це отримати. Він провів великим пальцем по щоці, опустився до губ і доторкнувся до нижньої. 

Я зачаровано стояла, не рухалась і майже не дихала, тільки часто кліпала й думала, чи зможу колись побороти свій страх перед ним. 

— Ви розумієте, що дракони не приймають мене, і я не впевнена що приймуть хоч колись. Вони бачать у мені людини, яка не достойна перебувати у Дракстауні. Тому… Ви зробили помилку обравши мене.

Сама не знаю що це на мене найшло. 

— Я ніколи не роблю помилок.

Як же можна бути таким нестерпним? Безкомпромісним. Зарозумілим.

Зайшла жінка та принесла тацю з їжею. Та сама жінка, яку обрав Владика сьогодні. Це вона усю дорогу, мовчки йшла у взутті, на два розміри більшому ніж її ноги. Та плащі, який точно не годиться для сурової зими. 

Владика підійшов до столу на який складала жінка їжу, коли він відійшов від мене, то я нарешті вдихнула на повні груди й з полегшенням видихнула.

— Як вас звати? — поцікавилась у жінки.

— Ферія, пані.

— А мене Алісента. Звідки ви родом?

— Із Дракстауна.

Вона відповідала тихо й мала голос переляканий.

Жінка вийшла, а дракон із незадоволенням дивився на мене.

— Не розмовляй зі слугами, так.

Як? Як із людьми, а не як зі рабами? Та що ж тут не так із цими драконами? 

— Сідай.

Я не стала сперечатись, присіла за крісло й розглядала їжу, що принесли нам. Тут було м’ясо з грибами, та іншими овочами, гаряче та ароматне. Дракон перед тим як почати їсти, підійшов до каміна, присів та подув на нього й запалав вогонь. І тільки після цього, я зрозуміла наскільки змерзла. Надворі холодно, а в приміщенні не опалюють, здогадуюсь, що причина, що драконам не холодно. Дивлячись на вогонь, дуже захотілось підійти ближче, та я не стала й прийнялась за їжу.

А от дракон дістав із шафи що була над каміном пляшку чогось, мабуть, вина, бо коли відкоркував, то аромат винограду переміг аромат м’яса та овочів. Чоловік розлив напій та подав мені бокал. Я вдихнула аромат з насолодою, та пити побоювалась. 

— До дна. 

Алкогольні напої я не вживала й всього кілька раз коштувала. Та цей захотіла спробувати, тому зробила ковток й зрозуміла, що це смачно, солодко й фруктово. Приємний смак лоскотав язик, й хотілось продовжувати куштувати.. Кожен ковток дарував спокій, розслабленість. І ще якесь дивне відчуття, дуже яскраве й водночас спокійне.

— Подобається? — Даримир запитав й видав посмішку.

Посмішку! Хоч і посмішка у нього досить кривенька й не природна. Мабуть, він не часто всміхається. Далі дракон взяв пляшку і долив мені у бокал, а я здивовано дивилась на це й раптом зрозуміла, що я все випила навіть не помітивши. Мені аж соромно стало за себе.

— Так, смачно. 

І знову пауза.

— Якщо ви хотіли дружину, що мовчатиме й підтримуватиме вашу точку зору, то потрібно було ретельніше обирати.

— Я це вже зрозумів.

Він якось дивно на мене дивився, занадто уважно, ретельно і з при щуром.

— Та варіантів було не надто багато…

Продовжив він.