Розділ 10. Вид на Ерелан.

Прокинулась від звуку дзвонів. Як не дивно, та спалось мені напрочуд добре. Сон був міцний, сновидінь не бачила. В кімнаті Владики не було, та була вм'ятина на ліжку, точно не від мене й це відверто натякала. Одна думка, що Даримир спав поруч, заставляла мої щоки залитись фарбою.

Я швидко справилась із ранковим туалетом й спустилась вниз. У фортеці було порожньо, холодно. Горло пекло, від повітря, і в голові час від часу паморочитися. 

Почула голоси й попрямувала туди, а саме у великий зал, де вчора була святкова вечеря. А зараз, майже всі вчорашні особи снідали. При моїй появі, ніхто не піднявся, не схилив голови. Усі продовжували їсти. І я уже хотіла сісти, на вільне місце, як до мене підійшов чоловік, який щойно поклав свіжо спечені булочки на стіл й заговорив, на правій його руці був масивний, срібний ланцюжок.

— Пані, Владика снідає нагорі в оранжереї. Я проведу Вас до нього.

Я чесно здивувалась, та всього на кілька секунд. Бо це ж Владика, він мусить випендритись. Я йшла слідом за чоловіком. 

Ми довго йшли, коридори прості без картин, свічників, одним словом, важко було припустити, що тут мешкає сам Владика драконів найбагатшого королівства. Бо нічого не вказувало на розкіш, інтер’єр у фортеці стриманий, простий й більше б підійшов ченцям. Чим вище ми підіймались, тим холодніше ставало. І ось нарешті ми вийшли на самий верх фортеці, буквально на дах, де була облаштована тераса з оранжереєю на ній, це така собі невелика скляна кімната, а у середині круглий стіл, два крісла, а решту місця займали квіти. 

Чоловік що мене проводив не зайшов на терасу, а галантно вказав мені на неї, а сам пішов геть. Я не поспішала, стояла й не наважувалась вийти з укриття, тобто у двері, що були відчинені й розташовані наче у стелі, як почула голоси. Владика був не сам, а з Драгомиром, вони голосно говорили і я не бажаючи того стала анонімним свідком.

— Даримир, припини копатись у минулому! Щоб тоді не сталось, і як не боляче про це говорити, та Ізослава у минулому. А ти маєш жити теперішнім, своєю нареченою й думати про нащадків та королівство.

— Ізослава ніколи не буде у минулому Драгомире! І я знайду правду, щоб мені це не коштувало. 

— Друже, покинь це… Припини розслідування, пошуки. Поховай цю таємницю. Навіщо створювати ще більше пліток серед драконів?

— Чхати я хотів на плітки!

Владика був сердитий, я відчувала холодну лють в його голосі. А ще мене напружувала ця розмова як і реакція Даримира. Одна його інтонація показувала, наскільки багато означала Ізослава для нього.

І я пригадую як Марта мені розповідала це, того самого дня, як я дізналась про заручини. Що у Даримира Златослава була наречена й у день весілля вона зникла. А у її покоях знайдена закривавлена сукня, та ні Ізослави, ні її тіла так і не знайшли. Й подейкують що її вбив Даримир у пориві гніву, дракони славляться запальним характером. А ще деякі говорять що він перетворився на дракона і зжер її.

Запанувала тиша, чоловіки мовчали і я почекавши ще кілька хвилин вийшла зі свого сховку й рушила що оранжереї. Я дивилась собі під ноги, чи скоріше на ноги, на шкіряні чобітки чорного кольору підбиті хутром. А коли підняла очі, то ошелешено зупинилась. Краєвид що майорів попереду, привів мене мало не до шокового стану. Підкреслю ще раз, що оранжерея знаходилась на найвищій вежі фортеці, а веж було чотири. А попереду показувались засніжені піраміди та статуї, які вражали уяву своїми гігантськими розмірами. Навіть враховуючи, що були вони кілька кілометрів, а може і не кілька від нас.

Що це таке? Мій мозок намагався віднайти хоч одну згадку про ціле місто пірамід, в Ерелані чи взагалі будь-де. Та не міг, бо жодної інформації про це я не читала. Та й впевнена, що ніхто про це не знає, що дракони вміють приховувати свої таємниці.

— Що це таке, там? — я вказала рукою на піраміди, та ніхто мені не відповів.

Подув вітер зі снігом, й обморозив мої щоки та ніс.

— Думаю розмова завершена, — сказав Владика Драгомиру.

— Доброго ранку, Алісенто. Як Вам Ерелан? Уже пристосувались до зміни клімату на висоти?

— Доброго ранку. До змін клімату та тиску, ще не пристосувалась, думаю, в мене на це піде багато часу. А Ерелан весь час відкривається для по новому. А до речі, усі вчорашні гості живуть у фортеці, чи… Де? Бо щось я не побачила більше будівель ні вчора, ні сьогодні. 

Драгомир засміявся, й був досить милим, не проявляв до мене жорстокості чи агресії як дехто

— Я і забув, що Ви ще не бачили міста, а тільки фортецю. З дозволу Владики, я проведу для Вас екскурсію.

Невже місто Ерелан там де піраміди й статуї? 

— Ерелан це там? Там усі мешкають? — Владика мовчав, тому я знову запитала, щоб задовольнити свою цікавість.

— Ні, не там. А он за тією горою, яка захищає від вітрів, дощів та снігу.

— Якщо ти не маєш більше чим зайнятись... То будь ласка. 

— Я об’єднаю роботу й екскурсію для Елісенти, мені й так потрібно в Ерелан. 

— Добре,— відповів Владика.

Чесно, я здивувалась такій відповіді, бо чомусь думала, що мене не випускатимуть з фортеці, щоб ненароком не побачила зайвого.

Драгомир перед тим як піти, сказав що вирушаємо через дві години й щоб я чекала його біля центрального входу, й одягалась тепліше.

Тепер я з Владикою залишилась сам на сам. Ми зайшли в оранжерею, присіли за стіл де уже був сніданок. Приємне тепло й аромат оранжереї огортав у свої обійми. Я люблю квіти, трави й вивчала рослинництво, тому з цікавістю розглядала рідкісні види які тут були та знайшла кілька що вважаються зниклими. Й уже в думках розписувала, що можна з ними зробити.

Вибрала те крісло, що повернуте до пірамід, які не давали мені спокою. Я ніяк не могла збагнути, звідки вони та для чого?

— Чай? — запитав Владика, я хитнула головою. Він налив у дві чашки білого кольору із маленькими золотими квітами  внизу.

— Хто садив ці квіти й трави? - мені як людині, що цікавиться рослинництвом, зрозуміло, що тут кожна рослина на своєму місці, на відповідній сонячній стороні, із ґрунтом що відповідає вимогам та вибаганкам рослини. Наприклад жимолость росла тільки у кислому ґрунті перемішаному із корою з сосни.