Розділ 9. Злість дракона.

Я переляканими очима дивилась на дракона, чітко відчувала його руку на своїй талії. Я розуміла що відтягувати близькість не має сенсу. Що Даримир надто наполегливий й не відступить. Та мені потрібний час, щоб зібрати більше даних про ситуацію в якій я опинилась. Зрозуміти чому помирають драконихи? І чи не повторю я їхню долю. Бо якщо чесно, помирати щось мені не хочеться.

Даримир нахилився все ближче до мене. А я в заціпенінні дивилась на нього, просто у чорно-золоті очі. І бачила - вогонь, пекельний, що карає та вбиває.

— Як так сталось, що дракони досі існують? 

— Що ти маєш на увазі? І взагалі, мить не найкраща, щоб про це говорити. Чи ти навмисно відводиш мою увагу? 

Він відпустив мене і я одразу відступила від дракона у протилежний край ванни. Хотіла вилізти з води та втекти світ за очі та щось мені не давало навіть рухатись.

— Ви знаєте як до вас ставляться у королівствах? 

Після моїх слів почувся різкий сміх. Дракон сміявся над моїми словами, чи то наді мною… 

— А що ти знаєш про драконів? Про моє королівство? Про інші королівства? Що ти знаєш? 

Він знову наблизився до мене, руки поклав так, що я була у кольці із каменю ванни та його рук. 

Відчуття наче у в’язниці. А ще його підвищений тон… Пробирав до кісток й підсилював страх, що зародився як тільки я його побачила. А вперше я побачила Даримира не на заручинах в палаці. Коли я дізналась про заручини, то була певна, що не знаю Даримира Златослава. Він веде закритий образ життя, править як виявилось зі своєї фортеці й не часто відвідує публічні заходи.

Та я все одно впізнала ці очі. Такий погляд не забувається, є щось у ньому інстинкте, тваринне, первісне. 

Мені було п’ятнадцять. Мої батьки були живі і я була безтурботна й щаслива. Ми відправились на острів Марео, де стоять гігантські статуї усіх рас, навіть тих, що вимерли чи були знищені іншими расами. Острів мальовничий куток раю, із лагідним сонцем, блакитною, чистою як скло водою та квітами, я досі пам’ятаю ту неймовірно квітучу рослинність. Та не пам’ятаю чому саме ми туди відправились. Та мене батьки й не посвячували. Для них я була маленькою дівчинкою. Та скоріш за все причина проста, щось пов’язане із політикою та королівствами, бо там були представники й інших королівств. Як виявилось і Владика драконів, та тоді я цього не знала, не знала хто цей височенний, дужий чоловік у чудернацькому одязі зі шкіри та металу. Та він мене зацікавив, я дивилась на нього, підглядала із за величезного квітучого, рожевого куща. Дивилась на його руки, на татуювання на шиї, яке помітила коли він повернув голову до ще одного незнайомця з яким він сперечався. Вони говорили на підвищених тонах, об’єкт мого зацікавлення був розгніваний і тоді в його очах запалав вогонь, я злякалась й відсахнулась. Розуміла що він мене не бачить, надто зацікавлений причиною сварки та охоплений люттю на опонента, щоб помітити маленьку дівчинку, яка наче зайченя ховалась за квітами й дивилась на привабливого, дорослого чоловіка.

Тоді я втекла, налякавшись, потім я переконала себе, що вогонь в очах чоловіка, то був плід моєї уяви.

Та зараз він біля мене, його обличчя так близько я відчуваю його гарячий подих. А в очах вогонь, той самий.

— Мало. Справді мало, та знаю, що про вас говорять інші.

О так, моя Тітонька обожнювала збирати плітки і я не раз чула їх.

— Мене не цікавлять плітки.

Він злився, його злила моя поведінка, я відчувала це. Та все одно не могла з собою нічого вдіяти.

— А дарма… Може якби вас цікавила думка інших…

І він тріснув кулаком по ванні. Звук був страшний, наче грому, блискавки, яка врізається у скелю. Моє серце призупинилось, страх паралізував ще більше.

Я не кліпала й не дихала. А от дракон навпаки, важко дихав. Дуже важко, він голосно втягав повітря й випускав через ніздрі. Я повернула голову до місця удару, й побачила вм'ятину, глибоку з гострими краями, які порізали руку дракона, кров струмочком котилась у воду й забарвлювала її у червоний. 

Він забрав руку із вм'ятини, я не відривно дивилась на рану й уламки що застрягли в руці. І можливо, краще б нічого не робила, не рухалась, а чекала дій Владики. Та я, мабуть, була під дією шоку, і потягнулась до руки. Почала витягувати маленькі, гострі камінці що вп'ялися у руку. Доторкнулась до руки… й завмерла. Рука наче трансформувалась, бо вібрувала й збільшувалась. 

— Йди спати.

Ледь вимовив Владика, його голос був настільки напружений, наче він ледь стримував себе, щоб не… Перетворитись у дракона.