Розліл 8. Довга ніч.

— Відчини ті двері.

Двері? Які двері у стіні? Я швидко підбігла до стіни на яку вказав Драгомир і витріщилися на неї, а потім доторкнулась руками до тріщин у камені з якого зроблене усе підземелля. 

— Тричі постукай по найбільшому камені.

Постукала й стіна розсунулась у сторони. Драгомир повів Владику одразу до ліжка. Я не могла очей відвести від рваних ран у яких застрягло болото й трава, камінці. 

— Потрібно очистити рани. Бо регенерація уже відбувається, якщо не очистити рани, то потім доведеться це виправляти.

Я більше не перепитувала нічого, оглянула приміщення у пошуках необхідного інвентарю. Побачила таз, налила в нього воду, яка теж була присутня і рушник прихопила й почала промивати рани. Владика щось бурмотів, тихо-тихо, я не могла зрозуміти що саме, тому зосереджено промивала рани. 

— Тепер дезінфекційним розчином промий.

Драгомир подав мені пляшечку із рожевим розчином. Я налила її на рани й рідина зашипіла. Владика застогнав від болю, мені навіть жаль його стало.

— Тобі, мабуть, цікаво, чому ти це робиш, а не лікарі.

Якщо чесно, то дуже цікаво. Взагалі не розумію, де охорона, де гвардія, де слуги? І нарешті, де лікарі?

— Так, було б непогано дізнатись де лікарі?

Я не дивилась на Драгомира, а не відводячи очей стежила за ранами, які справді повільно затягувались. Я прикрила дракона простирадлом й чекала відповіді радника.

— У нас немає лікарів. Останній помер від старості місяць назад.

— Але як так? А якщо щось станеться, хтось поранитися чи нападе?

Не розумію чому в Ерелані лікарів немає, це ж просто абсурд.

— Дракони мають здатність до регенерації, як ти уже помітила, — і він очима провів до Вдадики, який продовжував лежати й щось бурмотіти.

— Тому лікарі у нас не в пошані. А нападати на нас ніхто не стане, це ж самогубство.

— Та невже? А що тоді щойно було? Я ж сама бачила як два дракони бились.

Драгомир уважно дивився на мене, не відводив очей. Мені навіть якось незручно стало від такого його детального розглядання.

— Як я уже казав, це тобі пояснить Владика. Або не пояснити, та це не мені вирішувати.

Зрозуміло, нічого він мені не скаже. Та і Даримир теж, буду сама будувати догадки.

— А чому Ви відвели мене у підземелля? — може хоч щось та він мені скаже. 

— Бо тут безпечніше. А ти тендітна людина, регенерації у тебе немає, лікарів у нас теж немає, тому тебе потрібно берегти.

Він зробив паузу, й задумався, розмислював над тим чи продовжувати говорити, чи промовчати. А я затамувала подих з надією що він обере перший варіант.

Драгомир тяжко зітхнув.

— Алісенто, у Дарима важкий характер, та це всього лиш зовнішня шкарлупа. На Владиці лежить важлива місія, про яку ти скоріш за все дізнаєшся… З часом. Хоча зараз я не впевнений що тобі Даримир пояснить усе що ти щойно бачила… Але і я не можу, тому що ти людина, ти ще не дружина, тільки наречена. А це таємниця драконів, споконвіку яку ми оберігаємо. Місто Ерелан це священне місто драконів, не одну тисячу років. Та зараз час змін, важкий час для усіх драконів.

— Ваші жінки не можуть народити… Це я уже чула.

— Так, не можуть. Або стається викидень, або при родах помирає і жінка і дитина.

— Але як же регенерація? 

Не могла цього зрозуміти. Якщо дракони можуть самі себе зцілювати, то чому вони можуть померти при родах? 

— Це складно пояснити. І ми самі до кінця не знаємо. Та це не єдина проблема… Є ще дещо…

— Що ви не можете мені сказати. Та те що Ерелан священні місто я і так знала. Та мене зацікавило, чому ми у фортеці? Адже фортеці будують для захисту і переважно за фортецями щось оберігають і дуже цінне.

В мені зародилась здогадка, що я на вірному шляху, й що за фортецею дракони щось приховують.

Драгомир нічого не відповів, й узагалі мовчав. Так ми просиділи близько двох годин. А далі він забрав простирадло, яке прикривала Даримира, і його рани уже добряче зажили. 

— Даримир. — він легенько його потряс за плече.

— Так, встаю, мені уже краще.

І Владика розплющив очі й припіднявся на ліктях. Він подивився на мене без ентузіазму, й був не дуже радий мене бачити. Наче я у захваті від того що відбувається. 

Ми прийшли у мою кімнату. Мою? Чи нашу? Чомусь тільки зараз про це подумала. Я ж ніколи не ділила ні з ким кімнату, тим паче з чоловіком. Тому це для мене стало шоком.

Владика ледь піднявся довгими сходами, а Драгомир з нами не послідував.

— Може поясните, що то було? І чи повториться знову? — набралась сміливості й запитала я.

А Даримир тим часом попрямував до шафи й дістав із неї свіжий одяг, його ж розірваний, брудний.

— А ти впевнена що хочеш знати? Бо перед тим як ставити питання, будь точно впевнена. Бо після того, як ти почуєш відповідь, покинути Ерелан - не зможеш.

Даримир говорив важко, із зупинками, мабуть, добряче йому дісталось від чорного дракона. Чомусь я була впевнена, що Владика точно золотий дракон. Та це все дурниці, у порівнянні з тим, що саме сказав дракон. І я задумалась над його словами. Бо досі думала, що буде найгірше те, що якщо я не завагітнію, то шлюбу не буде і він поверне мене в Аберію, а Аберія приєднається до Дракстауна. Та якщо я дізнаюсь якусь мега драконячу таємницю, то залишусь тут назавжди.

Мене зовсім не приваблювала така перспектива. 

— Ходи за мною, допоможеш мені.

Коротко кинув мені дракон і зайшов до ванної кімнати.

Була уже глибока ніч. Я дуже втомилась і хотіла спати. Та все ж пішла за Даримиром. Він включив крани з водою і зняв свій одяг, який уже потрібно викинути. І стояв перед мною голий, хоч і був повернутий спиною.

— А для чого тут я? — думала що подумала, та насправді сказала в голос свої думки.

— Відчини ось ту шафу, та принеси мило і коробку з баночками з трав’яними настоянками.

То я і зробила, а коли повернулась, дракон уже занурився у воду, яка тут справді швидко набирається. Він взяв шмат мила й почав натирати руки, живіт, на якому були уже тільки рубці від ран. Як добре драконам що їхнє тіло регенерує.