Розліл 7. Бій драконів.

Він вийшов, впевненими кроками, а я дивилась йому у слід. Дракон зачинив двері й залишив мене у тиші, самотності та розпачі. В моїй голові роїлись думки, хаотично змінювались та нічого путнього так і не спало мені на думку.

Що робити? Змиритись зі своєю долею, яку вирішила за мене Жозефіна? Чи боротись?

Боротись… Та що я можу зробити? Що протиставити дракону? Він на своїй території, він Владика. 

Я попрямувала до ванної кімнати, відчинила двері й побачила величезне приміщення із круглим вікном у стелі. Сама ванна була наче невеличке озеро, яке обкладене камінням. Я підійшла ближче, доторкнулася рукою до холодного каменя. Холодного як і дракон, що мені дістався. Відкрутила крани, яких було два і з них потекла тепла, навіть гаряча вода. На поличках які теж із каменю лежали рушники та халати. 

Я зняла сукню, в якій провела цілий день, й опустилась у воду яка дуже швидко набралась. Свої речі поклала у кошик, як я зрозуміла для прання. Швидко вимилась. У кімнаті в шафі знайшла свої речі й одягла піжаму. І завмерла посеред великої кімнати, не знаючи що робити далі, моє серце не припиняло швидко й тривожно битися. Я не могла заставити себе заспокоїтись, навіть не могла присісти на ліжко, бо одразу думала про дракона.

Підійшла до вікна, та як виявилось за шторами є двері та балкон. Вийшла на балкон й одразу промерзла до кісток, я розумію що ми високо в горах… Але чому так холодно?

На небі сяяли зорі, повний місяць дивився наче на мене, а вітер то приходив то тікав.

«О, Богине Асатро! Допоможи мені віднайти мужність у серці. Осяй для мене вірний шлях! Я знаю що маю думати вперше чергу про свій народ, та… Та смиренність, ніколи не було моєю чеснотою».

Я відволіклась від молитви, бо звіявся  сильний вітер і додався шум, незрозумілого мені походження. Звук шуму наростав, я вдивлялась у темнотінь, бо хоч і сяяв місяць, та видимість була поганою. Аж поки вогонь не розсіяв темряву. Від несподіванки я відсахнулася назад, та продовжувала дивитись на величезного дракона, темно золотого, який і випускав вогонь, а позаду нього на шаленій швидкості летів ще один дракон, чорніший за ніч. І вони бились, намагались укусити один одного, спалити. Чорний дракон агресивно налаштований, він тіснив золотого до фортеці. А золотий навпаки, захищав фортецю собою і намагався якомога далі витіснити дракона в гори. Я мов зачарова дивилась на драконів, яких бачила вперше в житті й не могла повірити своїм очам. Незважаючи на сильний вітер, холод, страх, я продовжувала стояти й не розуміла що робити далі.

А дракони продовжували свій вогняний бій. Вони плавно маневрували, ухилялись від вогню та зубів один одного. 

— Алісента!

Почула своє ім’я, й оглянулась. До моєї кімнати зайшов Драгомир.

— Ось Ви де? Ходіть за мною.

Чоловік відчинив двері балкона й взяв мою руку у свою та потягнув за собою. Я не пручалась й послідувала за драконом. 

— Куди ми йдемо! Запитала уже в коридорі.

— У безпечне місце.

Відповідь Драгомир видалась мені досить логічною та все одно, я нічого не розуміла. Що це за дракони й чому вони намагаються вбити один одного.

Ми спускались сходами, аж поки не потрапили у підземелля. Воно будо теж гігантських розмірів, приміщення високі та широкі. А в деяких із них були металеві кандали.

Даримир відчинив металеві двері й ми зайшли у невелику порівняно з іншими кімнату. Це наче кабінет, зі столом, масивним кріслом, стелажами на яких багато різних пробірок, колб, баночок з кольоровими рідинами. 

— Що відбувається?

Чомусь з Драгомиром мені було легше говорити, не було зайвого хвилювання та божевільного стуку серця. Він не вселяв в мене дикого страху, хоч теж був драконом.

— Думаю буде краща, якщо ми дочекаємось твого нареченого і він сам тобі пояснить. А ще краща, якщо ти посидиш тут сама, а я піду перевірю чи все в порядку.

І він попрямував до дверей і уже закриваючи їх за собою повернувся до мене.

— Сиди тут, та не виходь. А ще нічого тут не чіпляй.

І він пішов, залишив мене у підземеллі драконів. Коли я залишилась сама, мені стало страшно, добре що на столі горіла свічка. До неї й підійшла, присіла на крісло й не збиралась нічого брати та всеодно мій погляд впав на аркуші паперу, що лежали на столі. 

«Венислава Білогір

Лікарський опис:

Пацієнтка - Венислава Білогір, 26 років, перша вагітність. Прийшла до лікаря зі скаргою на кровотечу зі статевих шляхів та біль унизу живота, що триває протягом 2-х днів. Під час гінекологічного огляду виявлено зниження тонусу матки, збільшення її розмірів, наявність кровотечі з цервікального каналу. За допомогою дослідження було виявлено наявність викидня вагітності, діаметр якого становив близько 4 см.

Діагноз:

Втрата дитини Вениславою Білогір на третьому місяці вагітності внаслідок спонтанного аборту (викидня), супроводжується кровотечею з цервікального каналу. Наявність зниження тонусу матки та збільшення її розмірів свідчить про розвиток гіпертонусу матки.»

А далі ще описи схожих випадків. Їх було багато, й у всіх викидні. І я не розумію, чому у всіх жінок-драконів викидні? Щось тут явно не так, моя інтуїція мені просто кричала про це. Але що?

Різко відчинились двері й до кімнати зайшов Драгомир та Владика, який не міг стояти на ногах, Драгомир підтримував його. 

— Надавати медичну допомогу вмієш? — запитав мене Драгомир з іронією жарту.

— Ні. — коротко відповіла й дивилась на Владику, на якому живого місця не було, на грудах усе було в крові та виднілись сліди глибоких ран, ніби від величезних кігтів.