Розділ 6. Фортеця.

Алісента (теперішній час)

Решту дороги ми мовчали. І ця тиша теж давила. Я  близько не спілкувалась із чоловіками та все одно чітко розуміла, що Даримир інший, енергетика не така як у людей, а важча, тягуча й холодна.

Виглянула у вікно і від здивування відкрила рота, бо внизу була прірва. Прірва, завершення якої я не бачила. І я знала що місто Ерелан високо в горах, але щоб настільки. Та знову щось говорити дракону я не наважилась. Та мені все одно цікаво, як ми піднімаємось настільки крутим, вузьким схилом…

Приблизно за пів години наш екіпаж зупинився. Знову виглядати у вікно й лякатись від краєвиду я не хотіла, тому просто чекала, що буде далі. А далі Даримир вийшов, я рушила за ним. І моєму зору відкрилась неприступна фортеця, із грубого каменю, гострими вежами, та величезними терасами. Ми були наче на вершині світу. Бо краєвид відкривався саме такий. Що внизу фортеці хмари й засніжені гори. Я вдихала гірське, холодне повітря, мої легені пекло, як і горло та і вуха заклало від тиску. Сподіваюсь я скоро звикну до змін, пристосуюсь до клімату. До мене підійшов слуга, й подав теплого плаща із хутряною підкладкою. Я прийняла, накинула на плечі, защепила усі ґудзики. Плащ був дуже доречним, цікаво чия це була ідея? 

Даримир знову ж таки не звертав на мене уваги. Він розмовляв із чоловіками, що до нього підійшли, і один із них кілька раз глянув на мене.

— Вероніко, підійди!

Різкий голос Даримира, як і його звернення до мене, було несподіванкою, та я підійшла. І біля дракона стояв зараз тільки той молодий чоловік що дивився на мене. У нього небесно блакитні очі, світло коричневе волосся і навіть посмішка присутня. 

— Це Драгомир, мій радник.

Я чекала, щоб Даримир представив мене, чекала, та цього не відбувалось, пауза затягнулась і я вирішила сама представитись.

— Вітаю, рада знайомству. Мене звати Алісента Вероніка Вернандет, я принцеса Аберії та наречена Владики драконів Даримира Златослава.

Вимовити що я наречена Владики драконів, далось мені важко, та я пересилала себе і таки сказала. А от Даримир виглядав так, наче це не так, і щойно мною сказане - нісенітниця. 

— Радий знайомству, — і Драгомир посміхнувся й простягнув мені руку й одразу забрав, не дочекавшись моєї.

— Златослав, може пройдемо всередину, тут холодно, твоя наречена замерзла.

І ми троє рушили до фортеці. Я вражалась від розмірів фортеці, а ще від незрозумілого явища, що де-не-де були чорні ділянки, наче хтось випалив траву, підсмажив. І до мене дійшло, що це може бути полум’я дракона.

Ми йшли довгою, кам’яною терасою, дорогою нам зустрічались люди й всі на нас дивились із явною цікавістю. А в середині була така висока стеля, що тут може вміститись дракон. А може на це і розраховано? Як і вся фортеця.

Чесно кажучи, я була дуже втомлена, мене все ще боліла нога від укусу змії, та і день видався дуже довгим. Спочатку відбір наречених, драконячий вогонь, лабіринт, довга дорога до міста Ерелан. 

Перед нами відчинили двері, й у залі стояли люди, усі по парах, і дами нарядно одягнені в модні сукні. Хоч і мода у драконів відрізнялась від моди в моєму королівстві і як здогадуюсь від інших королівств теж. Сукні прилягаючі, кольори не яскраві, а скоріше тьмяні відтінки. Рукави три чверті й всі сукні з ковнірцями та ґудзиками на спині. Зачіски у всіх присутніх дам у схожій манері, а саме заплетені колоски по боках, що з’єднуються в один суцільний. Коштовності масивні з кольоровим каміння у тон суконь. Чоловіки досить скромні у темних штанах та світлих туніках із різними орнаментами. Волосся переважно до плечей.

Усі поводилися культурно, ніхто відверто не дивився на мене. Коли Владика підійшов близько до своїх підданих, то вони схилили голови. А далі усі пройшли до столу. Коли я побачила їжу, то згадала що нічого не їла сьогодні цілий день, зовсім нічого. 

Перед тим як присісти, Даримир таки представив мене як свою наречену ну і мій титул з ім’ям назвав.

Та чомусь після почутого в екіпажі, я не могла позбутись думки, що він поверне мене в Аберію й розірве заручини, якщо я не завагітнію. Із за цього, дана процесія здавалась доволі абсурдною. І про це не тільки я думала, впевнена, Даримир думає про це ж.

Після годинної трапези, нарешті усі піднялись із за столу, чоловіки попрямували у сусідню кімнату, а жінки підійшли до столу із солодкими тістечками.

— Алісенто, ти ж людина, правда?

Я не очікувала такого запитання, думала, що усі в курсі що я не дракон і крові дракона не маю.

— Так.

Коротко відповіла блондинці, що вища від мене на голову, як і всі інші жінки. Та й узагалі, жінки дракони, були не тільки вищі, а ще й масивнішої тілобудови. Я проти них була нижча й худіша і одягнена в зовсім інший одяг й волосся в мене вільно спадало. Мабуть тому жінки й так дивились на мене.

— Ти така тендітна. Як же ти зможеш виносити дитину Владиці?

Чи то я маю відповісти, чи краще промовчати?

— Досі не вірю, що Владика наважився на шлюб з людиною, — блондинка продовжувала говорити й дивитися на мене згори вниз.

Я здогадувалась, що на мене дивитимуться як на чужинку і відповідно поводитимуться. Та я не очікувала, що про це говоритимуть просто у вічі.

— На заручини, шлюбу ще не було.

Я вкусила себе за язик. Навіщо я це ляпнула? Хто мене просив відповідати на провокаційні запитання і вставляти коментарі?

Повернулись чоловіки, біля мене став Владика й одразу голосно заговорив.

— Дякую за привітання, та моя наречена втомилась з дороги, тому ми йдемо відпочивати.

І він простягнув до мене руку, я з острахом дивилась на неї не наважуючись простягнути свою у відповідь. Та через небажання, таки вклала свою долоню у його величезну. Дракон стиснув мою руку й ми вийшли із зали. Йшли ми мовчки, ніхто не порушував цю кляту тишу. 

Що далі? Мене починало трусити від однієї думки про близькість. Не могла ніяк вкласти собі думку, що це мій наречений і що ми повинні… Хоча стоп! Близькість тільки після шлюбу. Ні днем швидше. Не вірю що…