Розділ 3. Лабіринт.

Лабіринт виглядав досить привітно, з акуратно підстриженими туями, такими зеленими мов сапфіри. А під ногами була м’яка трава, теж зелена й соковита. Повітря було прохолодне, та ніхто не жалівся, не скаржився.

— Дами, ваше завдання просте, знайти амулет на якому буде руна «Верховного дракона». Хто знайде її першою, той і стане дружиною Владики.

Я намагалась відтворити в уяві руни драконів. Пам’ятаю що вчила їх, та ніколи не ставилась що їхнього вивчення серйозно. Як мінімум тому, що не думала, що вони колись мені знадобляться. Хто б знав, що все перевернеться з голови до ніг. Отже, алфавіт драконячих рун складається із вісімнадцяти символів. А руна «Верховного дракона» є найсильнішим символом, що означає владу, силу. Руни зображають у вигляді луски дракона з однієї сторони, а на іншій сам символ. Та як виглядає руна яку маю знайти я? Щось ніяк не пригадаю, вони так схожі між собою.

— Ставайте перед стартовою лінією, вона зачарована, як тільки ви переступите, то опинитесь сам на сам зі своїми страхами.

Страхами? Сам на сам? Щось мені така перспектива не подобається. Аніскілечки. Пошвидше б це завершилось.

Усі дівчата по черзі переступали лінію, моя черга теж прийшла, переступила й одразу зрозуміла, що стала ізольованою. Бо не чула жодних звуків, не бачила більше інших наречених, взагалі нікого, я була сама. 

Точних дій чи плану в мене не було, тому я просто йшла вперед, то звертала, як того вимагав лабіринт чи повертала. Та хоч це лабіринт та варіантів вибору дороги в мене не було, що дивно. Не було розгалужень шляхів. Може так має бути? Через хвилин десять почула якісь звуки, і з кожним кроком вони ставали голосніші. Я насторожилась й ніяк не могла зрозуміти причини. Аж поки не побачила змію, яка повзла швидко до іншої змії, яка своєю чергою… Я завмерла. Мене охопила паніка. Я реально боюсь змій! А якщо вони ще й отруйні? Зробила кілька кроків назад… Та дороги назад не має. Потрібно минути плазунів. І до мене підповзла змія, серце колотилось, хотілось верещати та тікати. Але я стояла на місці, мов приросла до землі. 

Що робити? Мої думки хаотично крутилися в голові і я не знаходила виходу, хоч і так знала, що маю дійти до кінця. Взяла себе в руки й переступила змію. На диво, вона не вкусила мене, а сховалась у високій траві що за мною.  Я швидко почала йти вперед з надією що більше змій не побачу. Та мої сподівання розсипались мов скло. Попереду була величезна зміюка, а найгірше, що на її шиї прикріплена руна у вигляді луски дракона. 

Чому? Навіщо таке робити? Я ж так боюся змій. Я повільно підходила до зміюки завдовжки трьох метрів і завширшки як моя голова. Та вона гігантська! Кричав мій мозок. А якщо вона на мене нападе? Я душила власний страх, через неймовірні зусилля волі відходила до змії, щоб зірвати руну з її шиї. А вона спокійно лежала на траві й дивилась на мене. 

Та коли я підійшла, вона мов прокинулась і стрибнула на мене. Я заверещала на повне горло й намагалась відбитись, відстрибнула в сторону та змія вчепилась в мою ногу, її гострі зуби впились у мою шкіру і я відчула пекельний біль. Впала й продовжувала верещати. Я ж принцеса, мене не вчили оборонятися від змій. Та в палаці мене взагалі нічого цікавого не вчили, тільки масу непотребу, стародавню історію, правила етикету, про моду. 

Я зловилась за змію, намагаючись відірвати її від себе, як в моїх руках залишилась руна. А змія просто розчинилась у повітрі. 

Піднялась на ноги та на жаль рана від укусу змії нікуди не зникла, ще й боліла. Глянула на руну, й здається це вона, руна «Верховного дракона», бо на самому верху крива лінія із зазублинами, що символізує у драконів корону.

Храмаючи продовжила шкандибає вперед й злитись на тітоньку Жозефіни на Джозефа що вчинили так зі мною. Вони ж знають які дракони психи.

Час наче сповільнився для мене, й почав рухатись у незрозумілій комбінації, а може це через укус змії? Навіть зір почав підводити мене. Та коли побачила попереду замок і чоловіка, то прискорила рух. Чоловіка… Здається це дракон, той самий — Даримир Златослав. Коли я порівнялась з ним, то зрозуміла, що він набагато від мене вищий, я йому ледь до плеча діставала йому. А ще він масивної тілобудови й наповнений ореолом могутності та сили, небезпеки. І не побоюсь слова жаху. Ще у моїй голові ніяк не вкладалась думка, що він може трансформуватись у справжнього дракона. 

— Руна у тебе? — чоловік оглянув мене з голови до ніг. І робив він це без особливого ентузіазму, наче змирюючись із тим, що йому дістанеться. 

Та не розумію я його, він же був на заручинах на відміну від мене. Його ніхто не заставляв проти волі брати мене у дружини.

Мовчки показала руну затиснену у руці.

— Тебе укусила змія, вона отруйна. Та тобі доведеться потерпіти до кінця завершення відбору наречених. 

Він подав мені руку, яка одягнена в чорну шкіряну рукавицю. Я прийняла її й ми рушили до палацу. І дорогою думала про це, як тепер зміниться моє життя. Де ми будемо жити? У цьому палаці? Чи дракон десь інше живе? Чи багато часу проводить в дома? Я взагалі не розуміла як ми спілкуватимемось? І чи буде він зі мною таким жорстоким як про нього говорять?

Та я нічого не запитала, і бачила, що він би й так не відповів. Ми зайшли у той самий зал де все починалось, інші принцеси цілі й неушкоджені стояли на своїх місцях й дивились на мене з неприкритою ненавистю. Та чому вони мені заздрять? Я одружусь з монстром! А вони сьогодні ж відправляться додому. А я - ні. 

Ми стали по центру, а вельмишановне панство невідривно дивилося на нас. 

— Покажи руну. — проговорив до мене той самий сивий чоловік, який підійшов.

Я підняла ту трикляту руну високо над головою й усі гості піднялись та заплескали, й тільки зараз серед гостей я побачила Джозефа, який теж плескав і говорив щось із королем Слизирана (це споконвічні вороги драконів, дивно що їхній король взагалі присутній на відборі нареченої для дракона). Вони щось обговорювали й дивились на мене.