Кам’яне серце

Темрява розсіялась на мить, відкривши перед ними великий зал.

‎На троні сидів Лорд — не той, кого вони знали раніше.

‎Його очі були холодними, порожніми, як чорні скелі.

‎Серце його кам’яніло, а магія зникла назавжди.

‎— Ви дійшли до кінця, — промовив він тихо, але кожне слово било по свідомості.

‎— І тепер настав час платити.

Ізольда відчула, як крижаний тиск прокотився по спині.

‎— Це неможливо… — прошепотіла вона.

‎— Лабіринт… ми могли вижити… — додав Вальдрік, але голос його тремтів.

‎Лорд підняв руку.

‎Всі тіні, страхи і провини, що переслідували їх у лабіринті, зібралися у єдину масу і опинилися перед ними.

‎— Кожен ваш вибір, — сказав Лорд, — кожна зрада, кожна провина… привели вас сюди.

‎Ізольда відчула, як серце її остаточно кам’яніє від жаху.

‎Вальдрік стояв поруч, його власні рішення і страхи накрили його хвилею відчаю.

‎— Ви обидва загинули не від меча чи магії, — продовжував Лорд. — Ви загинули від себе самих.

‎Він опустив руку, і темрява навколо них обернулася у лезо світла, що розривало тіло і душу одночасно.

‎Крики їхніх страхів і минулих провин лунали в голові, змішуючись із холодною тишею.

‎Ізольда спробувала крикнути, але голос не вийшов.

‎Вальдрік підняв руку, намагаючись врятувати її, але це було марно.

‎— Ми… помилилися… — шепотів він, і в його очах з’явився відчай.

‎Лорд підняв друге око на них.

‎— І тепер… — промовив він, і рух його руки завершив усе.

Світ розколовся.

‎Тіні, страхи, провини — усе накрило їх одночасно.

‎Ізольда і Вальдрік впали на холодну кам’яну підлогу.

‎Їхні серця остаточно кам’яніли.

‎Ні жалю, ні магії, ні крику не залишалося.

Лорд встав з трону.

‎Він оглянув порожній зал, де колись були живі люди, страх і надія.

‎— Тепер я єдиний, — промовив він.

‎— Кам’яне серце. Без магії. І без слабкості.

‎Темрява навколо нього розсіялась, залишивши лише порожнє, холодне повітря.

Ізольда та Вальдрік зникли.

Лорд стояв сам, але влада над ними, над усім лабіринтом і над їхніми душами, була остаточною.

‎— Хто вижив? — запитав він сам себе.

‎— Лише я… — прошепотів Лорд, і його голос відлунював порожнечею.

Залишилося тільки кам'яне серце, холодне, безжальне і абсолютне, і лабіринт, що знищив усіх, хто наважився кинути йому виклик.

                                    Сторінка-99