Випробування тіней

‎Темрява навколо загустіла, наче чорне масло, що стискає легені.

Ізольда відчула, як її власні думки перетворюються на ворогів.

Кожен крок вперед — це не просто фізичне випробування, а напад на свідомість.

‎— Що це? — прошепотіла вона, дивлячись на тінь, що ожила перед ними.

Тінь почала рухатися.

‎Вона не відображала Ізольду, а перевертала її страхи у реальність.

Із тіні визирали обличчя тих, кого вона зрадила, кого штовхнули у лабіринті, кого не змогла врятувати.

‎— Лабіринт бачить кожен твій вибір, — тихо сказав закутий союзник.

‎— І карає тих, хто сумнівається, — додав Вальдрік.

‎Ізольда крокувала вперед.

‎Тінь вихопила образ Вальдріка: він лежав на камені, а його тіло ніби розпадалося на шматки тьми.

‎— Вибирай, — шепотіла тінь. — Чи врятуєш ти його?

‎— Чи врятуєш себе?

‎Вона хотіла крикнути, але голос здався чужим.

‎Він не виходив із її горла, а був зовні, як насмішка.

Раптом тінь іншого союзника повільно піднялася.

Вона кликала Ізольду, його обличчя було знайоме.

‎Але очі були чужі. Порожні.

‎— Вибирай! — шепотіла тінь. — Чи залишиш його, щоб вижити?‎

Ізольда відчула холодний пульс у грудях.

‎Вона знала, що будь-який рух — вже вибір.

Будь-який крок — вже зрада.

‎— Досить, — тихо промовив Вальдрік, обертаючись до неї. — Лабіринт перевіряє твою людяність.

‎— Я вже її втратила, — подумала вона.

‎І коли тінь нахилилася до неї, Ізольда потягнула руку вперед і проштовхнула її, не озираючись.

Крик лунав одночасно з її власним серцем.

Тінь розсипалася, залишивши лише порожнечу.

‎— Ти вбила його, — прошепотів Вальдрік.

‎— Ні, — відповіла вона, холодно. — Я дозволила лабіринту вирішити, хто живе, а хто помирає.

‎Але це не зупинило випробування.

‎З темряви з’явилися дві нові тіні.

‎Одна повторювала рухи Вальдріка, інша — закутого.

‎— Тепер ви обираєте, — сказав голос лабіринту. — Той, хто зрадить першим, виживе.

‎Вальдрік і закутий союзник обмінялися поглядами.

‎Їхні очі говорили більше, ніж слова: кожен з них готовий зрадити, якщо це врятує його.

‎Ізольда зрозуміла — наступна помилка буде смертельною.

‎І навіть якщо вона виживе фізично, її серце кам’янітиме з кожним вибором, доки не залишиться лише холод і порожнеча.

‎— Іди першою, — сказав закутий. — Час вибирати.

‎Ізольда зробила крок.

‎А темрява, здавалось, сміялася, тягнучи за собою всі їхні страхи, провини і сумніви.

Це був початок останніх психологічних боїв.

                                Сторінка-94