Пропозиція в темряві

‎Вони вийшли із зали мовчки.

‎Повітря здавалося важчим. Кроки звучали інакше — обережніше. Тепер кожен ішов так, ніби боявся опинитися позаду.

‎Закований союзник більше не пручався. Ланцюг, який сковував його зап’ястя, дивним чином не заважав рухатися. Наче він був не покаранням… а знаком.

‎Ізольда це помітила.

‎— Він не мав зреагувати так швидко, — тихо сказала вона Вальдріку. — Він знав.

‎— Я теж це бачу, — відповів він.

‎Позаду пролунав тихий голос:

‎— Звісно я знав.

‎Вони зупинилися.

‎Союзник дивився прямо на них.

‎— Ви думаєте, він говорить лише з вами? — його голос став спокійним, майже рівним. — Ви думаєте, що тільки вам шепоче в темряві?

‎Повітря похололо.

‎— Що він тобі запропонував? — тихо запитав Вальдрік.

Союзник усміхнувся.

‎— Свободу.

Тиша.

‎— Не життя. Не порятунок. Свободу від ваших рішень.

‎Ізольда повільно підійшла ближче.

‎— І якою ціною?

‎— Лише однією, — він нахилив голову.

— Коли настане момент… я не стану між ним і вами.

‎Це був не крик. Не загроза.

Це було оголошення.

‎— Ти зрадив нас, — прошепотіла вона.

‎— Ні. Ви зрадили мене першими.

‎Ти вирішила, хто вартий жити.

Тепер я вирішу, кому допомагати.

‎Голос Грімма раптом прозвучав лише для нього.

‎Ізольда побачила, як його очі на мить стали темнішими.

‎— Він уже серед вас, — прошепотів союзник. — Ви просто ще не знаєте хто.

‎— Що це означає? — різко спитав Вальдрік.

Але відповіді не було.

‎Підлога під ними раптом почала розходитися на вузькі сегменти. Кам’яні плити рухалися, змінюючи конфігурацію проходу.

‎Вибір був простий: перестрибнути на безпечну частину — або впасти в темряву.

‎І саме в цей момент союзник зробив крок убік.

Він не допоміг.

Не простягнув руки.

Не попередив.

‎Він просто дивився, як Ізольда ледь не втратила рівновагу.

Вальдрік втримав її знову.

‎Їхні очі зустрілися.

‎І в його погляді тепер було щось нове.

‎Не лише тривога.

Підозра.

‎— Він має рацію в одному, — тихо сказав Вальдрік, коли плити стабілізувалися. — Лабіринт не просто випробовує нас.

‎— Він розділяє нас, — закінчила Ізольда.

Союзник тихо засміявся.

‎— Ви вже розділені.

‎І в цю мить Ізольда зрозуміла страшну річ:

‎Грімм більше не намагається їх убити.

‎Він готує ґрунт.

‎Щоб у фіналі вони залишилися самі.

Ослаблені.

Без довіри.

‎І коли прийде 99–100 сторінка — лорд не просто переможе їх.

‎Він знищить тих, хто вже не здатен стояти разом.

‎А серце стане кам’яним не від магії.

‎А від того, що довіри більше не існує.

                                Сторінка-87