Ціна вибору

Ізольда стояла перед проходом, де її союзники були лише тінями, маріонетками Грімма. Кожен їхній рух загрожував смертю. Вона відчувала, як страх стискає серце, а час прискорює пульс.

‎— Тільки один з нас пройде далі… — прошепотіла тінь лабіринту, її голос відлунював у головах. — Обери, або всі загинете.

Вальдрік схопив її за руку: — Ізольдо, довіряй мені. Але вибір повинен бути твоїм.

Вона кинула погляд на союзників: їхні очі були сповнені болю і невинності. Серце кричало: «Не можна!» Але лабіринт не чекав на жалість.

‎— Я… — Ізольда заплющила очі. — Я обираю…

Раптово один з союзників кинувся вперед, і Вальдрік миттєво відреагував, відштовхуючи його на сторону темного проходу. Його тінь зникла, а крик лунав коридором, змішуючись з шепотом стін.

‎— Ми пройшли, — прошепотіла Ізольда, відчуваючи, як холод прокотився по спині. — Але… ціна занадто велика.

‎Лабіринт не відпускав їх. Коридори знову змінили форму, і на їхньому шляху з’явилася нова пастка: стіни почали стискатися, а підлога перетворилася на тонкий крижаний шар. Кожен крок міг обернутися смертю.

‎— Тримайся! — крикнув Вальдрік, коли вони крок за кроком рушили вперед, відчуваючи, як лабіринт випробовує їх на межі людяності.

І читач відчував, що тут уже немає легких рішень. Кожне їхнє діяння — моральна і фізична жертва, а темрява лабіринту тільки починає демонструвати, наскільки жорстокою і безвихідною стане фінальна боротьба з Гріммом.

                                  Сторінка-81