Смертельна пастка

‎Вони рушили далі, але лабіринт вже не дозволяв помилок. Коридор раптово звузився, і стіни, здавалося, почали рухатися самі по собі. Підлога похитнулася, а в повітрі запахло гаром і старою магією.

‎— Тримайся поруч! — крикнув Вальдрік, коли з-під підлоги з’явилися гострі сталеві шипи, швидко піднімаючись із невидимих люків.

‎Ізольда присіла, ледь ухиляючись від першої хвилі шипів. Серце калатало, а думки кидалися в хаосі: «Ми не можемо зупинитися… один неправильний крок — і кінець».

‎— Лінії тіней ведуть нас! — показав Вальдрік, показуючи слабку світлу нитку серед темряви. — Вона завжди в безпечному проході… якщо не збитися.

‎Вони пішли по цій нитці, але лабіринт не відпускав легко. Стелі з’їжджали вниз, тиснучи, як важкі руки, а стіни то наближалися, то розходилися, спотворюючи відчуття простору.

‎— Ще трохи… — прошепотіла Ізольда, відчуваючи, як руки тремтять від напруги. — Ще крок…

‎Раптом з темряви з’явився тіньовий силует, який повторював їхні рухи, але із відхиленнями. Кожен крок в нього збігався з пасткою: кинула ногу вправо — шипи піднялися; ліво — стіна похитнулася.

‎— Це… дзеркало наших страхів, — прошепотіла Ізольда, розуміючи, що Грімм створив не просто пастку, а механізм, який підсилює сумніви та страхи, роблячи кожен рух смертельним.

‎Вальдрік міцно схопив її за плече: — Довіряй мені. Тільки інтуїція може врятувати нас зараз.

‎Вони рушили вперед одночасно, відчуваючи кожен подих лабіринту, серце калатало, а шипи стрибали за ними, але… вони пройшли першу справжню пастку.

‎Ізольда обернулася на Вальдріка: її очі блищали страхом і рішучістю одночасно.

‎— Ми вижили… але це лише початок, — сказала вона. — Наступний крок буде ще жорстокішим.

‎І читач відчував, що лабіринт Грімма тепер викликав не тільки фізичну небезпеку, але й моральну боротьбу, готуючи союзників до фатальної серії подій, які неминуче наближаються до кінця.

                                  Сторінка-79