Ізольда відчула, як залишки тіней ледве підкоряються її волі. Втрати були серйозні, але союз ще живий. Кожен крок тепер вимагав неймовірної точності та обережності.
— Ми не можемо просто наступати, — промовила вона, спостерігаючи за рухами Вальдріка. — Потрібно відновити контроль, але не втратити ще більше.
Вальдрік кивнув і почав координувати залишки тіней, спрямовуючи їх на ключові проходи замку. Їхні дії були повільними, обчисленими, кожен крок продуманий до дрібниць.
Але Грімм не спав. Його холодний погляд сканував весь замок, а розум уже будував нові пастки. Він знав: союз намагається відновити ініціативу, і тепер настав час підвести їх до межі витривалості.
— Вони ще не встигли зібратися, — подумав Грімм. — Ідеальний момент, щоб підштовхнути їх до краю.
Кожна ілюзія, кожна прихована пастка, кожен несподіваний напад його тіней тепер спрацьовував точніше, ніж будь-коли раніше. Він не просто захищався — він підштовхував союз до помилок, змушував сумніватися в кожному русі, посилюючи психологічний тиск.
— Нам потрібно діяти холодно і розраховано, — сказала Ізольда Вальдріку. — Інакше ми втратимо все, що залишилося.
Вони відновлювали контроль над невеликими ділянками замку, але кожен успіх супроводжувався втратами: тіні зникали, союзники хибили, а пастки Грімма ставали дедалі хитріші.
— Це лише початок його фінальної гри, — промовила Ізольда. — Він готує нас до катастрофи.
Замок знову занурився у тишу, що видавалася ще густішою від напруження. Союз зрозумів: попереду нові пастки, нові втрати, нові випробування — і лише холодний розрахунок та хитрість можуть дати їм шанс протистояти могутності Грімма.
Сторінка-71