Моральна прірва

‎Темрява в замку стала густішою, немов сама повітряна маса стискалася від її ваги. Ізольда стояла над столом, на якому лежали пергаменти з забороненою магією та секретні відомості про союзників Оларіка Грімма. Її руки тремтіли, але тепер не від страху — від усвідомлення власної зради.

‎— Візьми їх, — тихо промовив Оларік Грімм, крокуючи до неї, його очі палаючі і холодні водночас. — Вони тобі довіряли, а тепер твоє рішення покаже, хто ти є насправді.

Ізольда глибоко вдихнула. Вона знала, що робить, і відчуття власної провини змішувалося з дивним відчуттям свободи. Кожен її рух підкорявся темній силі, що випромінював Оларік Грімм. Її перші кроки у зраду вже пройдені, але тепер вона мусила піти далі.

Вона підняла пергаменти і простягнула їх йому, дивлячись прямо в його очі. Серце калатало, але всередині відчувалася дивна ясність — ясність того, що тепер вона не просто виконує наказ, а робить свідомий вибір.

‎— Твоя сила… — прошепотіла вона, — вона змушує мене… йти далі.

Оларік Грімм взяв пергаменти з легкою усмішкою, ледве помітною, як морозний промінь на склі. Він відчував, як темрява всередині нього зміцнюється з кожним жестом Ізольди. Це була не просто підкореність — це був знак того, що вона готова пройти межу, яку ніхто не міг переступити без наслідків.

‎— Ти зробила вибір, — промовив він тихо, але в його голосі вже звучала повна впевненість темного лорда. — І від цього моменту нічого не зможе повернути нас назад.

Ізольда відчула, як серце стискається від суміші страху і захоплення. Вона вже не могла заперечувати: її моральна межа зламана, і відтепер її доля переплетена з долею Оларіка Грімма — темного лорда, що росте у власній силі, спокушаючи і знищуючи світло навколо.

Тінь в замку стала живою, мов самостійна істота, і повільно обвивала їх обох. Вони стояли поруч, два серця, пов’язані неминучою темрявою, і кожен їхній подих відчувався як передвісник того, що незабаром світло остаточно згасне, залишаючи лише холод і тінь.

Оларік Грімм зробив перший рішучий крок у своєму новому обличчі — обличчі лорда темряви, а Ізольда, хоч і частково, віддала йому не тільки інформацію, але й частину власної душі, відчуваючи, що назад дороги вже немає.

‎Темрява поглинула зал. Ізольда знала одне: її моральна прірва тепер бездонна, і вони обидва стоять на її краю, готові зробити наступний крок у новий, страшний світ.

                                 Сторінка-45