Перший крок у темряву

Ніч нависла над замком густою, майже живою тінню. Кожен звук — скрип підлоги, шелест тканини, відлуння кроків — здавався посланням темряви, яка пробуджувалася всередині Оларіка. Він стояв у великому залі, дивлячись на слабкий відблиск місяця в озері, що віддзеркалювало холодний світ.

Темрява шепотіла йому, підштовхуючи до дій, яких він раніше б не наважився робити.«Всі брешуть. Всі приховують правду. І ти повинен знати її, навіть якщо доведеться зруйнувати те, що любив.»

Ізольда увійшла, несучи декілька старих рукописів. Вона відчула, що сьогодні нічого не буде простим. Її серце калатало, а розум розривався між відданістю та страхом перед темною силою, що пробудилася в Оларіку.

‎— Ти знову підозрюєш мене? — тихо спитала вона, її голос звучав рішуче, але тремтів.

‎— Підозрюю? — відповів він, не відводячи погляду. — Ні. Я дізнаюся правду.

Темрява всередині нього стала майже відчутною, огортаючи його плечі й спину. Кожен рух, кожне слово Ізольди зараз важило подвійно. — Покажи мені свої наміри, — сказав він тихо. — Не словами, а серцем.

Ізольда відчула, як холод страху пробіг по її спині. Вона зрозуміла: навіть щирість тепер стала випробуванням.«Якщо я зроблю помилку… якщо моє серце підкаже щось не так… чи зможу я втриматися?»

Оларік наблизився, а його тінь, довга і темна, ніби жива, рухалася разом із ним. — Добре, — промовив він повільно, — тепер ми обидва на межі нового випробування. Сумнів і страх стануть нашими провідниками.

Ізольда кивнула, відчуваючи, як зерно сумніву проростає у її серці. Вона зрозуміла, що кожен наступний крок — це випробування її власної моралі. Темрява Оларіка вже почала вплітатися у стосунки, готуючи ґрунт для її майбутньої зради.

Виходить вона ще раз йому зрадить...

Онирак відступив на крок назад, його очі світилися холодним світлом. Темна сила всередині нього шепотіла:«Тепер ти станеш тим, ким мав стати… І навіть ті, кого ти любиш, не уникнуть моєї влади.»

Ізольда залишилася стояти посеред залу, серце її калатало, а розум змагався із темрявою, що насувалася. Вона ще не знала, чи зможе витримати цей тиск, чи впаде першою, але перший крок у моральній дилемі вже був зроблений.

Над замком стояла тиша, сповнена передчуття бурі. Темрява Оларіка поширювалася швидко, і невидима напруга проростала у стінах, вкорінюючись у серцях обох. Було очевидно: нічого вже не буде колишнім.

                               Сторінка-30