Сумнів, що палає

Темрява замку стала густішою, а повітря важким і тягучим, немов сама ніч хотіла проникнути всередину кімнат. Оларік стояв у центрі великого залу, його очі світилися холодним вогнем. Темрява, що пробуджувалася всередині, уже не просто шепотіла — вона наказувала, штовхаючи його до рішень, яких він раніше ніколи не приймав би.

«Всі приховують правду. Вони всі брешуть. І ти повинен розкрити їх… або зруйнувати те, що колись любив.»

Ізольда увійшла, тримаючи старі рукописи та карту, але її кроки стали обережнішими. Вона відчувала, що темрява Оларіка тепер не лише випробовує її, а й змінює його самого, роблячи кожен його погляд і слово важкими та холодними.

— Ти знову перевіряєш мене? — спитала вона тихо, намагаючись зберегти спокій.

‎— Не перевіряю… — відповів він, і його голос став ще тихішим, майже шепотом. — Я дізнаюся правду.

Темрява всередині нього зміцнювалася, її присутність ставала майже матеріальною, огортаючи його плечі і спину. — Кожен твій жест, кожне слово зараз під моїм поглядом. І я хочу знати: що ховає твоє серце?

Ізольда відчула, як тиск у її грудях посилюється. Вона зрозуміла: навіть її щирість тепер під загрозою, бо темрява Оларіка змушує її сумніватися у власних почуттях і мотиваціях. «Якщо я помилюся… якщо моя відданість стане приводом для його підозри… чи зможу я втримати себе?»

‎Оларік крокував ближче, і його тінь, довга та темна, рухалася разом із ним, мов жива істота. — Добре, — сказав він повільно, — ми обидва на порозі нового випробування. Тільки тепер сумнів і страх стануть нашими провідниками.

Ізольда кивнула, відчуваючи холодний подих темряви, що торкався її серця. Вона зрозуміла, що кожен наступний крок буде випробуванням її власної моралі, і що зерно сумніву, що проростає у серцях обох, вже починає перетворюватися на повільний, але невідворотний вогонь, здатний поглинути все світло між ними.

Темрява Оларіка, що пробудилася остаточно, штовхала його на дії, які вже незабаром змінять замок, стосунки та долі тих, хто вірив у нього. І у тиші ночі можна було відчути, що ця буря неминуча — і ніхто не залишиться недоторканим.

                                 Сторінка-29