Тіні в діях

Наступного дня після ранкового пробудження Оларік відчув себе інакше.Його кроки стали рішучішими, а погляд гострішим.Кожна дрібниця здавалося йому значущою, а кожен рух оточуючих, потенційною загрозою або інструментом.

Він спостерігав за слугами у залі, помічав найменші ознаки страху чи нерішучості.Досі вони бачили в ньому лише господаря замку, іноді доброго, іноді суворого.Тепер же Оларік відчував у собі новий потяг, спостерігати, контролювати, керувати страхом інших.Це було зовсім нове відчуття, і воно підживлювало його, наче темний вогонь.

Коли Ізольда з'явилася в замку, він дивився на неї не просто як на кохану, а як на випробування.Її погляди, раптові сміхи, тихі поради все це було немов частина гри, де він мав дізнатися, хто справжній, а хто слабкий.Її зрада, хоч і минула, лишила шрам, який тепер пульсував у кожному рішенні.

Адже він ніколи не забутися, як вона збрехала йому та викупила з своїм батьком замок.І те що коли він вернув замок певною війною, і нападом.

А вона раптово знову почала поводитися так, ніби кохає його.

Я не прощу нікому слабкості, прошепотів він сам до себе, відчуваючи, як слова звучать чужим, холодним тоном.

Вечір спустився тихо.Оларік опинився на терасі, дивлячись на ліс, що оточував замок.Темрява не спішила, вона підкрадалася, як тінь на стіні, майже непомітно, але постійно.І з кожним подихом вітер приносив їй нові спогади, нові образи, нові бажання.

Він простягнув руку, і амулет на його грудях засяяв темним світлом.Воно ніби відгукувалося на його настрій:чим більше гніву, страху та не прощення, тим яскравішим ставало сяйвом.

Оларік зрозумів:він більше не просто людина.Він провідник тіні, яка росте всередині нього.І якщо він дозволить їй розквітнути повністю, тоді замок, його земля і, можливо, весь світ відчують силу, яку він тепер лише почав осягати.

Ще трохи...тихо промовив він, і світ дізнається, що вони бачили лише мою тінь, а не справжнє обличчя.

І темрява відповіла йому мовчазно, але відчутною, обіцяючи нові можливості, нові випробування і нові шляхи до влади.Вони були лише на початку, але кожен крок Оларіка тепер залишав слід не світла, а тіні.

                                  Сторінка-19