Перші проблиски темряви

Світанок ледь торкався верхівок дерев,коли Оларік повернувся до свого кабінету.Його очі, зазвичай ясні й спокійні, тепер світилися дивним холодним світлом.Він відчув, як темна енергія, що з'явилася напередодні вночі, не відпускає його, а радше шепоче нові, заборонені ідеї.

Ізольда все ще з'явилася в його думках.Зрада її була немов лезо, що розрізало серце, але разом із болем прийшло й інше почуття, "сила контролю і бажання помсти".Кожен його крок, кожен погляд на амулет, що лежав на столі, підживлювали темряву всередині.

Оларік сів за письмовий стіл, але не для того, щоб складати стратегії військові чи читати старі манускрипти.Він почав експериментувати з амулетом, відчуваючи, як кожне його до торкання пробуджує тіні минулого, страхи, гнів, пригнічені спогади.І чим більше він занурювався у цю темряву, тим легше ставало відпускати людське, сумління, жалощі, слабкості.

Раптом кабінет наповнився дивним шепотом, який здавався йому то близьким, то далеким, то лякаючи знайомим.Він зрозумів:це не просто думки "амулет говорить з ним", і чим більше він слухає, тим сильніше темрява впроваджується в його душу.

Я...я можу бути сильним... прошепотів Оларік, і його голос лунав впевнено, хоча ще лишалася тінь сумніву.Не слабким, як раніше...ніхто не сміятиметься з мене...ніхто не зрадить...

Темрява відповіла мовчазним, холодним шепотом.Вона обіцяла силу, владу, але водночас вимагала від нього більше, ніж він готовий був дати.І навіть вони, невидимі для інших, знали:перші проблиски зла вже запалили в його серці полум'я, що одного дня охопить усе навколо.

Оларік піднявся, обійшов кімнату й зупинився перед вікном.На горизонті виднівся замок, старий і суворий, і він зрозумів, що повернення до нього вже не просто бажання це необхідність.Там, серед стін, які знали його дитинство й юність, темрява остаточно знайде свій дім.

Замок...промовив він тихо, скоро ти станеш моїм...і моїм буде все, що я бажаю.

І тінь у серці Оларіка зросла, обіцяючи, що з кожним днем він буде все ближче до того, щоб стати не просто сильним, а по справжньому темним, страшним і невпинним.

                                 Сторінка-18