Зрада в тумані

Туман повільно обволікав подвір'я Грімм-холлу, роблячи силуети примарними й лякаючими.Оларік стояв біля старої брами, слухаючи крики сторожів, що шукали залишки скарбів, і серце його билося швидше, ніж будь-коли.Раптом з-за дерев, що обрямляли сад, з'явилися дві постаті.Його серце пропустило удар, коли він побачив Ізольду, її обличчя було холодним, очі блищали дивною напруженостю, яку він ніколи не бачив раніше.А поряд із нею стояв найбільший ворог його родини, лорд Вальдрік чоловік, що давно мріяв знищити Гріммів.Ізольдо...що ти...? голос Оларіка здригнувся від жаху.Ізольда підвела очі до нього, але тепер там не було любові, не було тепла.Лише розрахунок і холодна рішучість.Я завжди була...реалісткою, сказала вона тихо, але впевнено.І Грімм-холл вже не твій.Тепер він наш.Вона кинулася до Вальдріка, і в ту мить Оларік побачив, як вони обмінюються секретними документами і таємними ключами, які могли лише сприяти зниженню його родини.Серце розірвалося, але це був ще не кінець:

Ізольда тихо посміхнулася й прошепотіла:

Ти сам усе розкрив мені, миленький.Я лише скоротилася тим, що ти дав.Оларік ступив уперед, руки тремтіли, а меч відчувався важким, немов його самі руки перетворилися на камінь.Він розумів світ навколо нього розвалився, а люди, яким він довіряв, обернулися проти нього.І тут, серед туману і холодного ранку, він відчув перший дотик темної сили, що спала у ньому роками.Розпач перетворювався на лють, лють на холодну обережність, а холодна обережність, на бажання помсти.І у серці Оларіка народжувалася тінь, яка колись поверне його до замку не лише сильним, а й темним і страшним.

                                 Сторінка-15