Перші іскри темряви

Туман у Грівендорі цього ранку був густішим, ніж будь-коли раніше.Він повз по вузьких вуличках, затягаючи прохолодне повітря у кожно шпарину і залишаючи за собою запах сирості і старого каменю.Місто виглядало покинутим, хоча люди намагалися вести свої звичні справи.Але навіть вони відчували легкий трепет, щось невидиме стежило за кожним кроком.В покинутому крилі старого замку, де ще не встигли прибрати руїни від останньої облоги, стояв Оларік.Його очі, гострі й сухі, немов висохлі крижані кристали, споглядали темряву, і щось у ній відгукувалося.Він підняв руки, і легка тремтлива іскра пройшла по його пальцях.Вона не була страшною, ще ні, але сама її присутність змушувала повітря стискатися.Несподівано кіт, що лежав у кутку кімнати, підскочив, вивівши глухий шиплячий звук, і з його шерсті почав відходити легкий димок.Це була перша істотна ознака того, що все навколо реагує на нього.Оларік нахилився, торкаючись старих уламків меблів.Дерево здригнулося, наче від болю, а маленькі тріщини почали світитися крихітним холодним світлом.Він відчув у собі незвичну впевненість, новий контроль над тим, що колись було недосяжним."Це лише початок..." прошепотів він сам до себе, його голос тремтів, але не від страху.Це було тихе усвідомлення:світ навколо вже більше не належав йому повністю, але поступово підкорявся його волі.На подвір'ї замку туман почав крутитися дивними вихорами, якби самі хмари слухали його думки.Відчуття влади розширювалося, а темрява всередині нього ставала все чіткішою, ще невидимою для інших, але відчутною для нього самого.Цей новий потяг до сили не був злочином.Він був інструментом, ключем до повернення того, що колись було відібране.А поки місто глухло спало під сірим небом, в серці Грівендора народжувалася його темна присутність, маленька, ледь помітна, але невідтворна.

                             Сторінка-14